Тематичний напрям № 8

Тематичний напрям № 8.

Національна конкурентоспроможність в контексті глобалізації світової економіки.

Бабаєв Вадим Володимирович
студент 3-го курсу Київського фінансово-економічного коледжу
Національного університету ДПС України
Науковий керівник – Калусенко В.В.,

викладач Київського фінансово-економічного коледжу НУДПСУ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Конкурентоспроможність підприємства як оцінка його можливостей на ринку викликає підвищену увагу дослідників, науковців, практиків. Ця проблема розглядається у багатьох наукових дослідженнях, теоретичних розробках, практичних рекомендаціях на всіх континентах світу.

Сьогодні інтеграція у світовий економічний простір не можлива без членства у СОТ, основними цілями якої є підвищення життєвого рівня, забезпечення повної зайнятості, постійне зростання доходів і ефективного попиту, розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними, оптимальне використання світових ресурсів у відповідності з цілями сталого розвитку [1].

Актуальність дослідження національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації очевидна для України. Останнім часом, по суті, вичерпався потенціал зростання національної економіки на ресурсній основі. Потрібні кардинальні зміни у виборі пріоритетів національного економічного розвитку в глобальній конкуренції, а для цього важливим є усвідомлення змісту і структури такої фундаментальної економічної категорії, як конкурентоспроможність країни.

У конкурентному середовищі адекватно відображаються якісні зміни структури світової економіки, обумовлені насамперед динамічними інтеграційними процесами на мікро- і макроекономічному рівнях. Як функціонально, так і географічно суттєво видозмінився і світовий ринок, а характер конкуренції у всіх його сегментах набув нових – глобальних рис.

У публікаціях з даних проблем розроблено багато методичних питань визначення показників окремих аспектів конкурентоспроможності підприємств.

Характерними тенденціями розвитку глобального ринку є динамічне зростання місткості ринку, ускладнення його структури, збільшення кількості учасників та посилення вимог до їхньої конкурентоспроможності; залучення господарюючих суб’єктів до формування глобального попиту і глобальної конкуренції; зростання чутливості національних економік до змін глобального середовища; розширення масштабів виробництва глобальних продуктів і послуг.

На жаль, крім позитивних змін, глобалізаційні процеси приносять чимало негативних явищ та загроз розвитку економічних систем. Зі вступом України до СОТ внутрішні ринки стають більш відкритими для імпортерів з різних країн, а збільшення імпорту загрожує національним виробникам, оскільки вони повинні бути готові до жорсткої конкурентної боротьби за реалізацію своєї продукції як на внутрішньому ринку з підприємствами-імпортерами, які є членами СОТ, так і на зовнішніх ринках при спробах просування продукції, робіт, послуг.

Щоб ефективно реалізувати продукцію та бути лідером на внутрішньому та зовнішньому ринку, вітчизняному підприємству необхідно мати високий рівень конкурентоспроможності своєї продукції (достатньо високий рівень якості продукції, новітні технології виробництва, всесвітньо відома торгова марка тощо) та підприємства в цілому. Поняття конкуренції є основою ринкової економіки, а також головною рушійною силою взаємовідносин функціонуючих суб’єктів на ринку.

При вступі України до СОТ 16 травня 2008 р. очікувалось зростання доходів державного бюджету від зовнішньоекономічної діяльності та додаткове щорічне збільшення експорту продукції не менше 7-10% (від 1,5 до 4 млрд. доларів США) завдяки поліпшенню умов торгівлі та зменшення тарифних та нетарифних обмежень доступу українських товарів на товарні ринки 151 країн-членів СОТ, на питому вагу яких доводиться більше 95% світової торгівлі; суттєве підвищення конкурентоспроможності виробництва товарів за рахунок залучення іноземного інвестування до 3-5 млрд. дол. США; прискорення переговорного процесу про створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом тощо. Щодо негативних факторів членства в СОТ, Міністерство економіки України розглядало можливе загострення конкуренції на внутрішньому ринку [2].

Дослідження вітчизняних вчених показало, що за перший рік після вступу України до СОТ очікувані показники, на жаль, не відповідають фактично отриманим, що викликане не тільки впливом фінансово-економічної кризи, але й високою залежністю економіки України від зовнішньої торгівлі [3]:

Рівень державної підтримки та захисту національної промисловості та сільського господарства в Україні, на яку погодилась держава при вступі до СОТ, значно нижче розвинутих країн Євросоюзу та США, а саме: субсидування сільського господарства, державних замовлень, фінансування національної науки та передання результатів наукових досліджень підприємствам, експортне кредитування та ін., що дозволяє підвищити конкурентоспроможність підприємств на зовнішніх ринках. Так, середні ставки ввізного мита на сільськогосподарську продукцію складають 10,66% та на промислові товари – 4,95%, проти Польщі – 52%, Румунії – 98%. Причому, встановлені ставки на окремі товари будуть поетапно зменшуватись до 2013 року. Тарифи на цукор (50%) та соняшникову олію (30%) – це найбільші, які може застосовувати Україна [2].

На жаль деякі галузі економіки України не витримали конкуренції з партнерами зі СОТ. Так, цукрова галузь зазнає збитків через скорочення обсягів виробництва цукру, тому що є сильніші товаровиробники на цьому сегменті ринку збуту, а Уряд України не може дотувати цю галузь саме через правила Світової організації торгівлі [4]. Крім того, підприємства аграрного сектору не мають змогу формувати та розвивати свій експортний потенціал, тому що не витримують конкуренції навіть на внутрішньому ринку з іноземними постачальниками продукції, хоча мають усі умови для виробництва високоякісної продукції [3].

Така ситуація призведе до пошуків методів підвищення конкурентоспроможності підприємств України; державного регулювання та захисту вітчизняного виробника, обмеження експансії імпортних товарів; зміни методів і форм конкурентної боротьби підприємств, реструктуризації окремих галузей економіки з метою їх посилення та закріплення на національному та світовому ринку.

В сучасних умовах, крім державного регулювання, необхідне обґрунтоване та достовірне визначення методів оцінки конкурентоспроможності підприємства для пошуку напрямів її утримання та підвищення.

Конкурентоспроможність діяльності підприємства, на наш погляд, – це система оціночних характеристик діяльності підприємства, яка дозволяє йому ефективно функціонувати на споживчому ринку на більш вигідних, у порівнянні з конкурентами умовах, що сприяє ефективному управлінню, просуванню продукції та збуту її на ринку.

Міжнародний інститут розвитку менеджменту, починаючи з 1989 року, щорічно публікує результати чергового глобального дослідження конкурентоспроможності країн світу – The World Competitiveness Yearbook.

Україна посiла 73 мiсце в пiдсумковому рейтингу конкурентоспроможностi 144 країн Всесвiтнього економiчного форуму (WEF) за 2012 р.

Таким чином, за рік Україна піднялася на дев'ять позицiй і зараз знаходиться на позиції між Чорногорією і Уругваєм.

За такими показниками, як інфраструктура, Україна посідає 65 місце, макроекономічне середовище - 90, охорона здоров'я та початкова освіта - 62, вища освіта та професійна підготовка - 47, ефективність ринку товарів - 117, ефективність ринку праці - 62, розвиток фінансового ринку - 114, розвиток технологій - 81, рівень інновацій - 71.

"Рівень конкурентоспроможності країни підвищився у зв’язку з більш здоровим макроекономічним середовищем, ніж у попередні роки. У цілому, Україна підтримує конкурентні переваги; це результат її великого розміру ринку (38) та твердої системи освіти... Гарні показники щодо освіти забезпечують основу для подальшого розвитку інноваційного потенціалу країни (71)", - зазначається в рейтингу.

Зазначимо, з країн пострадянського простору Україна відстає від Казахстану (51 місце) та Росії (67 місце), але обганяє Молдавію (87 місце).

Рейтинг, як і в минулому році, очолює Швейцарiя. Крім Швейцарії, першу десятку формують Сiнгапур, Фiнляндiя, Швеція, Нідерланди, Німеччина, США, Великобританія, Гонконг та Японiя. Китай займає 29 позицію. Польша знаходиться на 41 місці, Словенія - на 56, Угорщина - на 60, Болгарія - на 62, Грузія - на 77.

Нагадаємо, у рейтингу WEF 2011 р. Україна піднялася на 7 пунктів порівняно з 2010 р. і займала 82 місце серед країн світу, повернувшись до показника 2009 року.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

– після вступу України до СОТ очікувані показники, на жаль, не відповідають фактично отриманим;

– такі галузі промисловості, як харчова, деревообробна, легка, радіоелектронна, сільськогосподарське машинобудування та банківська сфера перебувають у зоні підвищеного ризику після вступу України до СОТ, що потребує пошуків методів підвищення конкурентоспроможності підприємств України;

­­- державного регулювання та захисту вітчизняного виробника, обмеження експансії імпортних товарів тощо з метою їх посилення та закріплення на національному та світовому ринку;

– для визначення методів підвищення конкурентоспроможності підприємства необхідне обґрунтоване та достовірне її оцінювання, одним з яких може бути оцінка конкурентоспроможності підприємства за видами його діяльності, що є дуже актуальним у сучасних умовах.

Список використаної літератури:

1.       Світова організація торгівлі [Електронний ресурс] // Вікіпедія. Вільна енциклопедія. — Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/.

2.       Германчук А. В. Оцінка конкурентоспроможності підприємства

3.       Науковий вісник НЛТУ України – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/19_3/243_Micenko_19_3.pdf

4.       Науковий вісник  Київського національного університету імені Тараса Шевченка – Режим доступу : http://papers.univ.kiev.ua/ekonomika/

Омельяненко Віталій Анатолійович

Сумський державний університет

УДК 339 (575.2)

ПОТЕНЦІАЛ МІЖНАРОДНИХ ФАКТОРІВ РОЗВИТКУ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

В статті розглянуто тенденції впливу міжнародного фактора на інноваційні процеси та розроблена модель взаємодії інноваційних систем.

В статьи рассмотрены тенденции влияния международного фактора на инновационные процессы и разработана модель взаимодействия инновационных систем.

The article considers the influence of international trends factor in innovation processes and developed a model of the interaction of innovative systems.

Постановка проблеми. Міжнародна торгівля та процеси інтернаціоналізації та глобалізації тісно пов'язані з науково-технічним прогресом і поширенням його результатів у різних країнах. Зокрема, частка високотехнологічної продукції в зовнішній торгівлі 40 провідних країн займала в 90-х рр. понад 45%, причому експорт цієї продукції збільшився до 90-х рр. на 46,2%. При цьому постає питання найбільш повного використання потенціалу міжнародного середовища для розвитку національної інноваційної системи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми розбудови інноваційної моделі розвитку досліджують такі вчені як Андрощук Г. , Бутнік-Сіверський О., Гальчинський А., Геєць В., Гордієнко С., Дем’яненко О., Жиляєв І., Згуровський М., Семиноженко В., Українець А., Федулова Л., Шишка Р. та інших. Проте, незважаючи на очевидний прогрес, досягнутий у теоретичних основах дослідження міжнародних аспектів технологічного розвитку, ця сфера містить ще багато невирішених актуальних проблем.

Метою статті є аналіз світових тенденцій в сфері інноваційно-технологічного співробітництва в сфері високих технологій та розробка теоретичних основ стратегії інтеграції національної інноваційної системи до глобальних процесів.

Виклад основного матеріалу дослідження. В останні щонайменше два десятиліття наростання інтенсивності та різноманіття глобального економічного обміну виразилося в нових тенденціях і соціальних явищах інноваційної сфери [5]:

1. Підприємства, фірми всі частіше звертаються до більш відкритої моделі інновацій, що дозволяє їм активніше використовувати результати досліджень, що здійснювалися поза фірмою, аніж це було раніше в державному та приватному секторах. Можливо, що особливу роль у цьому процесі зіграли нові інформаційно-комунікаційні технології, які дозволяють швидко аналізувати світову інформацію з будь-яких напрямків наукового пошуку і так само швидко зв'язуватися із центрами, де проводяться необхідні дослідження;

2. Інновації стають більш «демократичними», оскільки як окремі споживачі, так і фірми-користувачі, і сфера обслуговування отримують більш широкі можливості для удосконалення та розробки інновацій;

3. Інновації дедалі частіше розвиваються не в рамках окремої країни, а завдяки росту мобільності людей та інформації, усе більше інтернаціоналізуються не лише дослідження та розробки, але й зв'язки між наукою та промисловістю, причому цей процес стосується не тільки транснаціональних компаній. З'являються та посилюються нові глобальні гравці (країни, ТНК, навіть центри переваги певною мірою), які загострюють конкуренцію та підсилюють динамізм інноваційного розвитку. Інтернаціоналізація у транснаціональних компаніях – одна з головних причин глобалізації досліджень та інновацій у цілому. Такі показники, як технологічний платіжний баланс, кількість патентів, рівень цитування, міжнародна мобільність дослідників свідчать про посилення глобального характеру інновацій. Аналіз науково-виробничої сфери ЄС показав, що майже 30% передбачає співробітництво між дослідниками з різних країн і ця тенденція зростає постійно (в середньому +8%) протягом останнього десятиліття;

4. Дослідження, розробки та інновації стають все більше очевидним чином пов'язаними з бізнесом-стратегією. Так, фінансові витрати на інновації все сильніше стають пов'язані з розвитком нових продуктів, процесів і послуг, і фірмам і підприємствам важливо продемонструвати повернення фінансових засобів від їх інвестицій.

Всесвітній рейтинг інновацій 2012, розроблений спільно Всесвітньою організацією інтелектуальної власності ООН (OMPІ) і міжнародною бізнесом-школою ІNSEAD зі штаб-квартирою у Франції, оцінив можливості 141 країни в області інновацій, тобто здатності створювати нові продукти як провідного фактора майбутнього країни: у глобальній економіці, заснованої на новітніх наукових знаннях, компанії, що створюють нові продукти, – такі, як Google, Apple та Facebook, найчастіше мають набагато вищу ринкову вартість, ніж економіка окремих країн. Таким чином, здатність до інновацій являє собою провідний фактор економічного росту.

Відповідно до Всесвітнього рейтингу інновацій 2012, десятьма країнами-лідерами в області інновацій є Швейцарія, Швеція, Сінгапур, Фінляндія, Англія, Голландія, Данія, Гонконг, Ірландія і США. При розробці даного списку враховувалися не лише нові патенти, зареєстровані тією або іншою країною – у цій області США значно випереджають всіх інших, але також інвестиції для проведення науково-дослідних робіт, підприємницький клімат та юридичні умови ведення бізнесу.

Проте глобальна картина досліджень та інновації стрімко змінюється. Зростання ролі в науці, технологіях та інноваціях країн групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай) кидає виклик США, ЄС та Японії. У зв'язку з цим відносне положення ЄС на світовій арені залишається напрочуд стабільним впродовж останніх 10 років, за винятком R&D-витрат і патентів РСТ (рис. 1). Зміни чисельності патентних заявок за процедурою РСТ показує, що ЄС і США втрачають позиції перед динамічним розвитком Азії. У цілому, зниження більш виражене для США і Японії, ніж в ЄС.Рис. 1. Характеристики міжнародного інноваційного простору, 2000 – рік аналізу [9]

На рис. 2 представлено огляд науково-технічного співробітництва в світі та показано, що більша частина світового науково-технічного співробітництва як і раніше зберігається між ЄС і США. Тим не менше, США проводить суттєве науково-технічне співробітництво, ніж ЄС з усіма основними країнами дослідження в Азії. ЄС поступово наздоганяє за рівнем співробітництва з Японією і Південною Кореєю, але втрачає позиції у співпраці з Китаєм.

Щодо України, то ми також можемо спостерігати тенденцію до поступової інтернаціоналізації наукової сфери, яка, на жаль, ще не відповідає рівню розвинених країн незважаючи на значний науковий потенціал. Ще в 80-х роках ХХ ст. при виконанні широкомасштабного міжнародного проекту (за участю 27 країн, в тому числі України) з оцінки ефективності діяльності тематичних груп вчених було виявлено, що вчені, які мали кращі інформаційні контакти зі своїми колегами з відомих в світі зарубіжних наукових центрів, працювали в 2-3 рази продуктивніше тих, які таких наукових контактів не мали [4].

Рис. 2. Спільні наукові публікації за участю представників ЄС, США, Японії, Південної Кореї, Китаю і Бразилії, 2000-2009 рр.

Інтернаціоналізація інновацій охоплює в першу чергу основні ланцюжки створення цінності та є результатом співробітництва між невеликим числом країн. Рис.3 ілюструє ці процеси на прикладі обробних галузей ЄС, США, Японії, Китаю і Швейцарії. Розмір діаграми для кожної країни показує загальну сума витрат на дослідження і розробки на іноземних компаній в кожній країні, в той час як сектори представляють витрати іноземних компаній з певної країни.

Автори дослідження [3] акцентують на тому, що відновлення активних контактів з новими лідерами світової економіки могло б спиратись на технологічну складову їх інтересу до України – наявність науково-технологічного та промислового потенціалу у деяких високотехнологічних секторах, доступ до яких цікавить ці країни (Китай, Індія, Бразилія), зокрема, в плані заміни Росії як імпортера в рамках окремих військово-технічних проектів.

Рис. 3. Витрати іноземного бізнесу на дослідження і розробки у виробництві ЄС, США, Японії, Китаю і Швейцарії, 2007

Автори [2] відзначають, що основною підсистемою глобальної інноваційної системи є інформаційна, що включає в себе сукупність інформаційно-аналітичних центрів, національних і міжнародних, що надають різноманітні інформаційні послуги учасникам глобальних інноваційних процесів. В якості прикладу автори наводять міжнародний проект GRІD, реалізація якого дозволить використати обчислювальні та інформаційні потужності, що належать окремим національним гравцям, у форматі єдиної інформаційно-обчислювальної системи колосальної потужності. В результаті цього перед людством відкриваються принципово нові можливості вирішення багатьох наукових, технологічних і соціальних проблем. Важливим аспектом також є інформаційні потоки між національними технологічними мережами.

На міжнародних ринках інновації, які приносять конкурентна перевага, угадують як внутрішні, так і зовнішні потреби. Так, наприклад, як тільки виріс міжнародний інтерес до безпеки продукції, шведські компанії (Volvo, Atlas Copro та AGA) мали успіх на ринку, успішно спрогнозувавши «стратегічні вікна» ринку в цій сфері. У той же час інновації, які є своєчасними для внутрішнього ринку, можуть навіть заважати досягненню конкурентного успіху в міжнародних масштабах. Наприклад, привабливість потужного оборонного ринку США відволікла увагу американських компаній по виробництву матеріалів, інструментів і механізмів від привабливих світових комерційних ринків.

Досить важливо, що всі учасники інноваційного процесу при міжнародній взаємодії формують та впроваджують у глобальні інноваційні процеси загальносвітові стандарти, норми і правила поведінки: міжнародні угоди в області авторського права, патентів, торговельних марок, загальносвітові стандарти ІSO і т.п.

На міжнародному рівні для оцінки використовують наступні провідні аспекти (OECD, Managing National Systems of Innovation, 1999):

Інноваційні підприємства (провідні країни: Канади, Франції) – аналіз, спрямований на визначення характеристик фірм, що займаються інноваційною діяльністю, з метою визначення того, як державна політика може прямо або побічно допоможе збільшити їх число та ефективність;

Інноваційні мережі (провідна країна: Данія) – аналіз та порівняння мереж діяльності інноваційних фірм до участі країн шляхом скоординованої на рівні обстеження фірм на основі нової методології;

Кластери (провідна країна: Нідерланди) – дослідження, якою мірою та в яких відносинах підприємства в рамках кластерів відрізняються за інноваційною діяльністю та механізмами трансферу технологій з метою, та розробка політичних рекомендацій на основі кластерного підходу до технології та інноваційної політики;

Мобільність людських ресурсів (провідні країни: Норвегія, Швеція) – аналіз ролі мобільності людських ресурсів у трансфері знань для розвитку інноваційних систем;

Організаційне відображення (провідна країна: Бельгія) – аналіз та якісне порівняння інституційних профілів національних інноваційних систем і кількісне порівняння мереж науково-дослідної співпраці на міжнародному рівні виходячи з існуючих баз даних;

Наздоганяючий розвиток (провідна країна: Корея) – аналіз особливостей національних інноваційних систем в так званих «наздоганяючих» економіках, особливо необхідність створення корінної науково-технічної бази.

В контексті аналізу механізмів глобалізації інновацій варто відзначити, що сьогодні західній науковій літературі закріпився термін «конвергенція технологій» або «конвергентні технології» під яким розуміється широке коло процесів – як конвергенція окремих областей наук, так і безпосередньо технологій. Слід зазначити, що при цьому висловлюються дві крайні точки зору на сутність самого процесу конвергенції:

 – проста міждисциплінарна конвергенція на основі горизонтального впливу технології на інші технології,

 – поява повністю нових напрямків науки і технології, які в майбутньому будуть розвиватися за своїми власними траєкторіями.

Бібліометричні дослідження свідчать про те, що за останні 10 років різко зросло число публікацій у сферах перетину областей технологій. Зокрема, результати бібліометричного аналізу світових наукових публікацій за 1999-2001 рр, проведеного японськими експертами з використанням картировання, показали розвиток тісних зв'язків між рядом наукових напрямків. У їх числі, біонауки – хімічний синтез – наноматеріаліту, пристрої – надпровідність і комп'ютерні науки, біонауки – навколишнє середовище, біонауки – когнітивні науки – соціальні науки. У зв'язку цим виділяють кілька видів кластерів: нанотехнологія + ІКТ; нанобіотехнологія + ІКТ; когнітивні науки + ІКТ; нанотехнологія + матеріалознавство + ІКТ [6].

Методологія розробки конвергентних технологій, запропонована Л.Б. Хорошавіним [7] дозволяє в мінімальний термін створювати конвергентні технології виробництва продукції на патентному рівні в повній відповідності з об'єктивними законами діалектичного матеріалізму та містить у собі 5 наступних послідовних етапів:

1.   Підвищення рівня освіти як основи створення нових знань. Після цього проводять збір та об'єктивний аналіз інформації з даної технології через Інтернет (патентний пошук);

2.   Моделювання та розрахунки. Моделювання конвергентних технологій починається зі споживачів – фундаменту моделей: визначають споживачів даної продукції, необхідний рівень підвищення її ступеня корисності, еколого-техніко-економічний і соціальний ефект від застосування нової продукції в споживачів і необхідну суму відрахувань на науково-дослідні та проектні роботи. Із цієї суми розраховують витрати на технологію, послуги співвиконавців, аналізи тощо. Визначивши фінансові можливості, приступають до фізико-хімічного моделювання технологій для досягнення необхідних властивостей продукції. Результат етапу – комп'ютерна модель конвергентної технології;

3.   Перевірка та уточнення в лабораторних умовах розробленої моделі конвергентних технологій. При одержанні негативних результатів знову повертаються до першого етапу моделювання, і таке повторення продовжують до одержання позитивної моделі. Підсумок етапу – технологічна інструкція конвергентної технології;

4.   Напівпромислова перевірка та уточнення запропонованої технологічної інструкції конвергентної технології виробництва продукції з оптимальним підвищенням ступеня корисності продукції для споживачів. Підсумок етапу – одержання патенту (групи патентів) на склад та спосіб виробництва нової продукції;

5.   Промисловий інжиніринг із подальшим удосконаленням конвергентних технологій та підвищенням ступеня корисності продукції для споживачів.

У випадку міжнародних оцінок дані етапи доповнюються відповідно аналізом на міжнародному та національному рівнях. При цьому ми пропонуємо використати механізм переходу, оскільки інтеграція до світових процесів характеризується поступовим характером. Рівень інтеграції у світові науково-технічні зв'язки та місце країни на міжнародному ринку технологій визначаються рівнем розвитку наукового та інноваційного потенціалу, а також наявністю діючих механізмів реалізації нововведень. Завдяки цьому переваги глобалізації світової економіки в найбільшому ступені доступні провідним індустріальним країнам, у силу чого існуючий розрив між ними та країнами, що перебувають на більше низькому рівні науково-технічного розвитку, продовжує збільшуватися.

На рис. 4 показана розроблена модель взаємодії інноваційних систем та показано фактор дистанції – сукупність факторів національної природи, що ускладнює процеси міжнародного інноваційно-технологічного співробітництва або зменшує його ефективність. До таких факторів можна віднести інституціональну основу національної інноваційної системи, рівень нормативно-правового регулювання, умови для ведення бізнесу тощо. Проте, національна специфіка на прикладі розвинених країн навпаки спрямована на використання потенціалу міжнародного інноваційного простору. В цьому випадку, ми говоримо про факторний простір (матриця взаємодії) – сукупність механізмів національної та наднаціональної природи, за допомогою яких здійснюється інноваційна взаємодія – умови руху науко-технічних факторів.

Рис. 4 . Модель взаємодії національної та глобальної інноваційцних систем

Виходячи з цього, матриця взаємодії може як підсилювати вплив міжнародного фактора на національну економіку, даючи змогу обрати найбільш ефективні форми взаємодії, так і призвести до економічних збитків через несумісність механізмів функціонування науки, правових норм і стандартів.

Оцінку доцільно проводити за індексом Джинарте і Парка, який оцінює силу патентного захисту в міжнародному аспекті, може змінюватися від 0 до 5 (найвища патентний захист) і складається з п'яти категорій, що відбивають як стан законодавчої бази розглянутої країни, так і рівень законів.

Аналіз інноваційної і технологічної складової рейтингу України (табл. 1) показав, що Україна продовжує перебувати на перехідному етапі розвитку, при цьому для більшості факторів визначальною є саме державна політика прогнозування та розвитку.

Таблиця 1.

 Індикатори складових рейтингу Глобальної конкурентоздатності для України

Індикатори	2012-2013		2011-2012
Інновації
Capacity for innovation	3.3	58	3.4	42
Quality of scientific research institutions	3.7	64	3.6	72
Company spending on R&D	2.7	104	3.0	75
University-industry collaboration in R&D	3.6	69	3.6	70
Gov’t procurement of advanced tech products	3.2	97	3.1	112
Availability of scientists and engineers	4.8	25	4.3	51
PCT patents, applications/million pop.	2.1	51	0.3	71
Технологічна готовність
Availability of latest technologies	4.8	80	4.6	96
Firm-level technology absorption	4.8	69	4.6	82
FDI and technology transfer	4.0	109	3.8	124
Individuals using Internet, %	30.6	88	23.0	92
Broadband Internet subscriptions/100 pop.	7.0	69	8,1	59
Int’l Internet bandwidth, kb/s per user	9.8	86	2.6	77
Mobile broadband subscriptions/100 pop.	4.4	84

Варто відзначити позитивну динаміку показників технологічного трансферу та іноземного інвестування, що свідчить про активізацію міжнародних процесів.

Висновки та перспективи подальших досліджень. У форсайтних дослідженнях проведених на міжнародному рівні експерти виділили наступні основні тенденції науково-технологічного розвитку: посилення конвергенції технологій; посилення дифузії сучасних високих технологій у середьотехнологічні сектора виробничої сфери; зростаюче значення мультидисциплінарності наукових досліджень; посилення впливу нових технологій на управління та організаційні форми бізнесу, що стимулює розвиток гнучких мережевих структур. У рамках кожної із цих тенденцій формуються багатообіцяючі нові технології і галузі науки з точки зору їхнього потенційного застосування в різних сферах людської діяльності. Ці технології потенційно є відповідями на глобальні виклики та формують новий технологічний образ світу. В подальшому необхідно узгодити теоретико-методологічні положення розробки державних програм і планів як коротко, так і довгострокового характеру з урахування необхідності імплементації технологічної складової та потенційної необхідності корекції планів залежно від світових тенденцій. В сучасній науці все складніше вирішувати важливі наукові проблеми силами лише одного колективу або навіть країни. Міжнародна співпраця дає можливість створювати міжнародні групи науковців із взаємодоповнюючими можливостями,які можуть ставити перед собою найскладніші задачі і отримувати для цього фінансування. Співпраця із відомими в світі інститутами та лабораторіями дозволяє отримувати наукові результати найвищого рівня,що прискорює до входження у світовий науковий простір.

Список літератури:

1.    Гольдштейн Г.Я. Стратегический инновационный менеджмент. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2004. – 267 с.

2.    Гретченко А.И. Роль глобальной инновационной системы в активации инновационных процессов в России [Електронний ресурс] / А.И. Гретченко, А.А. Гретченко. – Режим доступу: // http://viperson.ru/wind.php?ID=550646

3.    Модернізація України: визначення пріоритетів реформ: проект до обговорення / [відп. ред.: І. Коліушко, І. Бураковський, О. Сушко та ін.; Міжнародний фонд «Відродження» ... та ін.]. – К.: [б.в.], 2009. – 120 с.

4.    Розвиток наукового співробітництва НАН України з провідними зарубіжними науковим центрами та організаціями: звіт про НДР / Керівн. О.С. Онищенко, Б.А. Маліцький. – К.: Центр досліджень науково-технічного потенціалу і історії науки ім. Г.М. Доброва, 2008. – 171 с.

5.    Семенова Н.Н. Глобализация и открытые инновации // Альманах. Наука. Инновации. Образование. – 2008. – №6. – С. 8-24.

6.    Усиление конвергенции технологий в мире [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://protown.ru/information/hide/4455.html

7.    Хорошавин Л.Б. Диалектическое развитие технологических наук и
конвергентних технологий (часть 2) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://refractories1.narod.ru/

8.    Andrés Oppenheimer Всемирный рейтинг инноваций 2012 [Електронний ресурс] // El Pais. – Режим доступу: http://inosmi.ru/world/20120821/197003864.html#ixzz29qgutyer

9.    Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions on «Enhancing and Focusing EU International Cooperationin Research and Innovation: A Strategic Approach» (2012), Brussels, European Commission

10. Feinson, Stephen (2003) National Innovation Systems Overview and Country Cases, in: Consortiumfor for Science, Policy & Outcomes (CSPO): Knowledge Flows and Knowledge Collectives: Understanding the Role of Scienceand Technology Policiesin Development, 13-38.

Орєхова Ганна Олександрівна

аспірант кафедри «Міжнародна економіка»

Донецький національний університет

фінансова компонента міжнародної взаємодії національних економік

Мета дослідження полягає в розгляді процесів взаємодії  національних економік, шляхів удосконалення діяльності у посткризовий  період і можливі вирішення проблем, які стоять перед ними.

Ключові слова: глобалізація, світова фінансова криза, фінансовий ринок, ринок цінних паперів.

Цель исследования состоит в рассмотрении процессов взаимодействия  национальных экономик, пути усовершенствования деятельности в посткризисный период и возможные решения проблем, которые стоят перед ними.

Ключевые слова: глобализация, мировой финансовый кризис, финансовый рынок, рынок ценных бумаг, международная.

The research purpose consists of consideration of processes of cooperation of national economics, way of improvement of activity in a post-crisis period and possible decisions of problems which stand before them.

Key words: globalization, the global financial crisis, financial market, stock market.

Актуальність теми дослідження. Для сучасної стадії розвитку світової економіки характерна активізація процесів глобалізації, у тому числі її фінансової  складової.  У літературі приводяться різні визначення фінансової глобалізації. Фінансова компонента  глобальної економіки є процесом поступового об'єднання національних і регіональних фінансових ринків в єдиний світовий фінансовий ринок, а також посилення взаємозалежності між ринками окремих фінансових інструментів. Фінансова глобалізація, віртуалізація і транснаціоналізація економічних процесів сприяють створенню моделі так званої цивілізованої ідентичності, до якої інстітуціально пристосовуються переважна більшість країн. Зразок глобальної економічної поведінки і правила гри визначають транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ) розвинених країн.

Ступень вивченості проблеми дослідження. Ця проблематика не сходить зі сторінок преси і наукової літератури, їй присвячуються спеціальні міжнародні конференції і відводиться усе більш важливе місце у виступах керівників багатьох країн. Дослідженню питань розвитку глобалізації присвячені наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених: О. Білоруса, Д. Лук’яненка, Ю. Макогона, В.  Новіцького, Т. Орєхової, А. Поручника, Ю. Пахомова, Є. Савельєва, К. Боулдінга, Л. Брауна, Д. Гвішіані, Д. Медоуза, В. Леонтьєва, К. Нордстрема, А. Неклесса, Е. Пастеля, А. Поччаї тощо.

Наявність значної кількості  досліджень із вказаної проблематики свідчить про достатню глибину сучасної наукової думки щодо проблем взаємодії національних економік. Разом з тим, сучасна практика регулювання  взаємодій національних світових економік зумовлює необхідність  подальших досліджень в цій сфері з урахуванням впливу глобальної кризи з метою стабілізації світових фінансових ринків.

Мета дослідження складається з теоретико – методологічних обґрунтувань фінансової компоненти розвитку національних економік і розробки науково-практичних рекомендацій  зі  створення сучасної глобальної фінансової архітектури.

Основна частина. Глобальні трансформації кардинально змінюють  природу сучасних фінансових та  економічних процесів, які на сьогодні характеризуються, з одного боку, безпрецедентними масштабами інтернаціоналізації руху товарів, послуг, інвестицій, інновацій, робочої сили, а з іншої - суперечливим динамізмом, структурною незбалансованістю, потенційною конфліктністю корпоративних, державних і міждержавних інтересів. Формування системи торгівлі, глобальної за своїми основними параметрами, істотно впливає на фінансову компоненту національних економік як за їх змістовим наповненням, так і за методами реалізації. Для більшості країн ключовим мотивом залучення їх в процес глобалізації є діставання нових можливостей реалізації національних програм розвитку торгівлі і їх фінансово-ресурсного забезпечення. Тут важливою є взаємодія з регіональними і світовими фінансовими організаціями, участь в міждержавних інтеграційних об'єднаннях. В той же час навіть ефективна інтеграційна стратегія держави не в змозі забезпечити в перспективі збереження національного економічного суверенітету, і тому актуальними залишаються питання пошуку і реалізації автономних джерел фінансування експорту т а імпорту між країнами [1].

 Необхідно відзначити, що світова фінансова криза відіграє певну роль як у взаємодії національних економік на глобальному рівні, так і зовнішньому середовищі ТНК усіх країн. Фінансова криза є проявом браку грошових коштів, зростання простроченої кредиторської заборгованості, падіння продажів, незадоволеності персоналу і інших несприятливих чинниках. Рівень вимог до керівників, що приймають найбільш важливі, стратегічні рішення, зростає в геометричній прогресії.

Що відносно до головних гравців світової економіці, то у більшості країн світу ВВП не досяг докризового рівня. У Франції втрати складають 2,2%, в США 1,1%, в Японії, Великій Британії, Іспанії і Італії – від 4,3% до 5,6% ВВП. Що стосується показника ВВП на душу населення, менш з усіх країн в цьому відношенні втратила Німеччина. Зниження ВВП в основному пов'язане з рівнем безробіття. Якщо в Німеччині  рівень безробіття з першого кварталу 2008 р. по другий квартал 2010 р. дещо знизився, то, наприклад, в Японії вона зросла.  Якщо розглядати зміни в економіці України, то коли на світових фондових ринках сталося перше падіння фондових індексів провідних банків і фінансових компаній, то  спекулятивний капітал, який шукає стабільні ринки з найвищим прибутком, перейшов з ринків розвинених країн в країни з економіками, що розвиваються, що продовжували демонструвати високі темпи зростання і прибутковості. За оцінками фінансових експертів, співвідношення ризику і прибутковості в таких країнах було досить привабливим. Як наслідок, в 2007 році фондові ринки цих країн продемонстрували зростання. Китай і Україна стали лідерами такого зростання. Також нестабільність політична не могла не позначитися і в економічній плоскості. За підсумками 2009-2010 рр. ціни виробників промислової продукції підвищилися на 36,5%. Лідерами зростання стали такі галузі, як видобуток корисних копалин (окрім паливно-енергетичних) — 70,4%, металургійне виробництво і виробництво готових металевих виробів — 68,1, виробництво коксу — 64,3, хімічне виробництво — 55,9%. Тобто всі галузі, які орієнтовані на зовнішні ринки або, відповідно до особливостей виробничого процесу, обслуговують експортно-орієнтовані виробництва [2].

Вплив кризи на діяльність ТНК виявився різним в залежності не лише від галузі, але і від стратегічної моделі експансії. Наприклад, вихід на міжнародні ринки таких російських добувних компаній, як «Нікель і «Русал» Норільський», здійснювався, в першу чергу, з метою збільшення масштабу діяльності; саме ці компанії найбільшою мірою постраждали від кризи. В той же час ряд крупних російських гірничодобувних і енергетичних корпорацій (такі як «Лукойл», «Газпром» та інші) реалізовували стратегію, що поєднує вихід на нові ринки з вертикальною інтеграцією у бік клієнтів.  Спрямованість на створення доданої вартості продукції (і послуг) в деякій мірі зменшила  їх залежність від нестабільності цін на сировину [4].

Але залишається такий цікавий факт, що країни які, більш усього постраждали від фінансової кризи, як і раніше входить в п'ятірку найпривабливіших цільових ринків для прямих іноземних інвестицій, - це Китай, США, Росія, Індія і Бразилія. Не дивлячись на те, що обсяг коштів, що поступають, значно скоротився, крупні зарубіжні компанії адаптувалися до кризисних умов. Хоча в цілому криза негативно позначилася на припливі прямих інвестицій(FDI) в країни, що розвиваються, зокрема до Китаю і Росії, де було відмічено їх явне скорочення, деякі транснаціональні компанії в даний час збільшують обсяг своїх інвестицій, бажаючи скористатися можливостями, що з'явилися під час кризи. На сьогоднішній день транснаціональні компанії повертають свої інвестиції з ринків, що розвиваються, у зв'язку з високими ризиками, обмеженістю власних засобів і складністю доступу до кредитних ресурсів [6].

Але щоб вдало подолати наслідки кризи були застосовані  державні заходи підтримки економіки  в багатьох країнах.  Були прийняті масштабні плани підтримки фінансового сектора, включаючи експансіоністську грошово-кредитну політику і сприяння міжбанківському ринку. Перший такий план був прийнятий у  США ,  потім в Японії, Німеччині та Франції . Потім  прийняті плани були скоординовані, зокрема, в рамках Групи двадцяти (G20). Ці заходи дозволили виключити або обмежити дію небезпечних депресивних механізмів в період фінансової глобальної кризи. 

В той же час реалізація планів підтримки економіки призвела до зростання бюджетних дефіцитів, особливо в англосаксонських  країнах, Японії і Іспанії. Меншим було це зростання в Німеччині, Франції і Італії. У 2007–2010 рр. в зоні євро відношення бюджетного дефіциту до ВВП зросло на 5,7%, а відношення суми державного боргу до ВВП збільшилося з 66% до 85%, або майже на 20%; у США відношення бюджетного дефіциту до ВВП збільшилося на 8 пп, а відношення держборгу до ВВП – майже на 25%.

Таблиця 1

Динаміка основних індикаторів розвитку світової економіки у 2009-2011 рр.[4].

	2009	2010	2011
Темпи змін обсягу ВВП, % США Японія Зона євро	- 2,6 - 5,2 - 4,0	2,6 3,1 1,7	1,7 1,8 1,7
Зміна споживчих цін, % США Японія Зона євро	- 0,3 - 1,3 0,3	1,5 - 1,0 1,4	0,7 - 0,7 1,1
Сальдо платіжного балансу  поточних операцій, % к ВВП США Японія Зона євро	- 2,7 2,8 - 0,6	- 3,5 3,4 - 0,1	- 3,8 3,5 - 0,4
Довгострокова  відсоткова ставка США Японія Зона євро	3,2 1,4 4,0	3,1 1,2 3,7	2,7 1,3 3,5
Ставка рефінансування ЦП США Японія Зона євро	0,25 0,1 1,3	0,3 0,1 1,0	0,3 0,0 1,0

У різних країнах зони євро економіка відновлюється по-різному. Найбільш успішна Німеччина – в основному завдяки заходам  поширення часткової зайнятості, що дозволило підприємствам знизити витрати, а домашнім господарствам не позбутися всіх доходів із-за безробіття. Франція займає середнє положення, випереджаючи Італію, в якій майже не було прийнято жодних бюджетних заходів [3].

Серед розвинених країн США виявилися найбільшою мірою вражені кризою на ринку нерухомості, що паралізувало банківський сектор і призвело до банкротства ряду банків. Падіння цін на нерухомість викликало зниження вартості майна домогосподарств. До цього додалися втрати, пов'язані із зростанням безробіття. Сьогодні американські банки проводять обережну політику, вважаючи за краще розміщувати свою ліквідність в резерви центрального банку, а не надавати кредити [5].

Успіхи країн з ринками, що формуються, також різні. Криза найбільшою мірою торкнулася держав, в яких в докризовий період спостерігалися найбільші макроекономічні диспропорції (Угорщину, Росію і країни Балтії), а також найбільшою мірою інтегровані з сусідами в області торгівлі (Мексику і деякі країни Азії). У кращому положенні виявилися країни з більш насиченим внутрішнім ринком – Китай, Індія, Індонезія і Бразилія, а також ті, де були розроблені програми підтримки економіки [7].

У розвитку світової економіки протягом 2007-2011 рр. домінували такі основні тенденції: збереження дисбалансів стану поточних рахунків між різними регіонами; суттєве зростання цін на нафту й розширення внутрішнього попиту спричинили подальше зростання дефіциту платіжного балансу США. Водночас, прилив приватного і державного капіталу до американської економіки залишається високим. Інша ситуація спостерігається в країнах - експортерах (Японія, Китай, Росія, країни Близького Сходу), які вдало скористалися сприятливою кон’юнктурою ринку (зокрема, зростанням цін на нафту та збереженням високого рівня цін на метали), нарощуючи профіцит рахунку поточних операцій; досягнення рекордно високих рівнів цін на нафту і метали, що зумовлено обмеженими резервними потужностями на глобальних ринках на тлі динамічного зростання світової економіки та утриманням напруженості на Близькому Сході; посилення інфляційних очікувань, спричинених надзвичайно високим рівнем світових цін на нафту, передусім у країнах, що розвиваються, та тих, які не мають власних енергоресурсів; збереження курсу на впровадження жорсткої грошово-кредитної політики центральними банками провідних країн світу як реакція на посилення інфляційних тенденцій у світовому господарстві;  девальвація курсу долара відносно євро (на 7,8 % за січень-вересень 2011 р. ); поглиблення диспропорцій економічного зростання між регіонами [8].

Більш стрімке зростання економік країн, що розвиваються, у найближчому майбутньому може спровокувати нові захисні заходи та підвищити рівень протекціонізму з боку розвинених країн. Це є головним ризиком для глобальної економіки у середньостроковій перспективі. У 2013  році за оцінками зростання світової економіки становитиме 5,2%. Упродовж 2010 року в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою, які досягли середніх темпів економічного росту, продовжувалася значна економічна активність.

Таблиця 2

Перспективи зростання світової економіки. у долі світовому ВВП, %,

 у 2007-2011 рр [8].

	Доля у світовому  ВВП, %	Темпи зростання ВВП, %
	2007	2009	2010	2011
Німеччина	4,4	-4,7	3,4	2,5
Франція	3,2	-3,2	1,7	1,6
Італія	2,8	-5,1	1,1	1,2
Іспанія	2,1	-3,7	-0,2	0,4
Греція	0,3	-2,0	-3,6	-2,4
Зона евро	16,4	-4,0	1,7	1,7
Велика Британія	5,4	-5,1	1,7	1,4
12 нових країн- членів ЕС	2,7	-3,4	1,31	2,8
Швейцарія	0,5	-1,5	2,6	1,8
США	21,8	-2,6	2,6	1,7
Японія	6,7	-5,2	3,1	1,8
Росія	3,2	-7,9	4,5	4,6
Україна	1,3	-4,7	4,0	4,5
Китай	11,0	9,1	10,0	9,2

Лідерами за темпами економічного зростання серед країн, які розвиваються, залишалися країни СхідноїАзії. Інфляція у країнах з розвиненою економікою залишається під контролем, але підвищилася в багатьох країнах з ринком, що формується, і країнах, що розвиваються, внаслідок зростання цін на енергоносії та продукти харчування.

Але після світової  кризи доводиться  по-новому поглянути на процес глобалізації. Інтелектуали різних країн світу прийшли до висновку , що глобалізація де-факто сприяла зростанню числа викликів для людства [6].

Висновки. На закінчення слід зазначити шляхи вдосконалення діяльності країн  і можливості вирішення проблем що стоять перед ними. Серйозні перетворення для поліпшення взаємодії національних економік і виходу їх з фінансової кризи предстоят не лише на рівні  транснаціональних корпорацій, але і на  надгосударственном рівні.

Для цього надгосударственний інститут повинен мати в своєму розпорядженні відповідні повноваження. Розподіл повноважень між ним і державами краще всього організувати, передавши надгосударственной структурі лише ті регулюючі функції, які вона могла б виконувати ефективніше, ніж державні структури. Подібна структура повинна мати можливість швидко мобілізувати крупніші фінансові ресурси, тим самим допомагаючи корпорації швидше вийти з фінансової кризи.

 Зрозуміло, все це – дуже непрості завдання, які неможливо вирішити швидко і безболісно. Але певні кроки в цьому напрямі вже робляться. Наприклад, підвищується відповідальність МВФ за стан світової фінансової системи; збільшуються фінансові ресурси МВФ, призначені для надання попереджуючої фінансової підтримки тих країн, які проводять належну економічну політику, але стикаються з труднощами в здобутті зовнішніх кредитів з привиду погіршення ситуації на світовому ринку [5].

В умовах нинішньої фінансової кризи,  ресурсів, що є у розпорядженні МВФ, стало явно недостатньо. Але за допомогою розроблених і прийнятих заходів, найближчими роками МВФ зможе  мати в своєму розпорядженні достатній об'єм ресурсів для підтримки тих країн і корпорацій які в цих засобах матимуть потребу. За обсягом це буде близько до ресурсів міжнародних спекулятивних фондів з тією істотною поправкою, що їх ресурси, як правило, концентруються на якомусь одній слабкій ланці світової фінансової системи, тоді як гроші МВФ потрібні відразу багатьом країнам і розпилялися між ними.

Література:

1.                    Зиядуллаєв Н. Економіка країн Співдружності в умовах глобалізації // Питання економіки . 2002. - №3. - С.113-123

2.                    Марена Т.В. Вплив валютно-фінансових криз на стан національних економік країн світу / Т.Марена // Вісник Хмельницького національного університету 2010.- №3.- 220-224с.

3.                    Христенко В. Економічна взаємодія країн ЕС.// Питання економіки  2009. - №6. - С. 144-146

4.                    Тітов К.В. ТНК та регіональна економічна інтеграція в ЕС //МЭИМО. -2000. -№10. С.47-53

5.                    Дронов В. Заходи  забезпечення економічної безпеки країн // Экономіст. 2009. - №2. - С.42-45

6.                    Програма дій з подальшого впровадження Порядку денного на 21 століття/

Переклад з англійської: ВГО «Україна. Порядок денний на 21 століття ». —   К. 

Інтелсфера, 2000.— 58 с.].

7.                    Офіційний сайт Конференції по торгівлі й розвитку ООН [Електронний ресурс].- Режим доступу.- http://unctadstat.unctad.org/

8.                    Конкуренция глобальных Проектов: "Вашингтонский консенсус" vs "Пекинский консенсус" (Новейшая глобальная история в формате direct – часть 2)   

             http://www.polit.nnov.ru/2009/01/06/gistpewashproj

МЕДВЕДКИН Т.С.

с.н.с. отдела проблем регуляторной политики

и развития предпринимательства

Института экономики промышленности

НАН Украины, к.э.н., доцент

УДК 004.853:332.872.47 (477)

УКРАИНА В СИСТЕМЕ ПОСТИНДУСТРИАЛЬНОЙ МОДЕРНИЗАЦИИ И ГЛОБАЛЬНОЙ ЭКОНОМИКИ ЗНАНИЙ

АННОТАЦИЯ

Проанализирована динамика развития мирового рынка технологий. Определена степень технологического разрыва между развитыми и развивающимися странами с учетом индекса экономики знаний. На основе проведенного анализа выделены четыре кластера областей Украины, сгруппированные по показателям научно-технологического и инновационного потенциала.

АНОТАЦІЯ

Проаналізовано динаміку розвитку світового ринку технологій. Визначено ступінь технологічного розриву між розвиненими і країнами, що розвиваються з урахуванням індексу економіки знань. На основі проведеного аналізу виділено чотири кластери областей України, згруповані за показниками науково-технологічного та інноваційного потенціалу.

ABSTRACT

The dynamics of the global technology market is analyzed. The degree of the technological gap between the developed and developing countries according to the index of the knowledge economy determined. Based on this analysis, four cluster areas of Ukraine, grouped in terms of scientific, technological and innovation capacity allocated.

Постановка проблемы исследования. Современный этап развития мировой экономики отмечается стремительным формированием международного рынка высокотехнологичной продукции и услуг на основе широкомасштабного появления новых знаний и технологий. В этих условиях международная конкурентоспособность национальных экономик и компаний формируется в плоскости успешной инновационной деятельности и все больше зависит от масштабов финансирования научно-исследовательских работ и эффективной защиты созданной интеллектуальной собственности.

Мировая экономика все больше подчиняется законам экономики знаний. Лидерами становятся страны, которые не только имеют значительные природные ресурсы, но и высокоразвитые научно-исследовательские комплексы и эффективную национальную инновационную систему. Стремление Украины быть развитой и стабильной страной порождает необходимость придерживаться мировых тенденций и достигать международных стандартов во всех сферах деятельности государства. А без активного использования науки и технологий участие Украины в мировых глобальных процессах является невозможным.

Степень изученности проблемы исследования. Весомый вклад в изучение трасфера знаний внесли такие ученые: А.И. Амоша, В.М. Геец, Р.Гринберг, Дж.Даннинг,                  В.Л. Иноземцев, М.Кастельс, В.Келлер, Ф. Махлуп, Л.И. Федулова, Ф. Хайек, Дж. Ходжсон, Б. Чумаченко, А.А. Чухно, И. Шумпетер, и другие.

Цель исследования состоит в определении перспектив трансфера знаний в Украине и за рубежом, а также места Украины в системе постиндустриальной модернизации.

Основная часть. Непрекращающееся расширение мирового рынка технологий и высокая скорость возобновления технологий повышает стоимость реализованной на мировом рынке продукции в сравнении с товарным рынком и рынком услуг, что обуславливает высокую прибыльность новых технологий и определяющей позицией в производственном процессе. Анализ форм и методов международного технологического обмена позволяет отделить три составляющие мирового рынка технологий: рынок лицензий и патентов, рынок научно-технических услуг, рынок оборудования. Таким образом, мировой рынок технологий в 2011 г. оценивался в  13213 млрд. долларов США. Наибольший его сегмент, рынок оборудования, составил почти 11739 млрд. долл. США, рынок лицензий и патентов и рынок научно-технических услуг составили, соответственно, почти 267 и 1207 млрд. дол. США [5,9].

Наиболее динамичным сегментом рынка технологий, как отмечают специалисты, является рынок лицензий и патентов. Ведущими экспортерами и импортерами рынка лицензий патентов являются промышленно развитые страны, безусловным лидером среди которых выступают США. Экспорт этой страны по статье «Роялти и лицензионные услуги» за 2010 г. составил 105,5 млрд. долл. США или почти 50% всего мирового рынка лицензий и патентов, а импорт – 33,4 млрд. долл. США (21%). На втором и третьем месте Япония и Франция, показатели которых за 2010 г. на этом сегменте рынка технологий составили, соответственно, экспорт – 26,6 млрд. долл. США (10%) и 10,4 млрд. долл. США (3,8 %), импорт – 18,6 млрд. долл. США (6,9%) и 5,5 млрд. долл. США (2,5 %) [5,9].

Рынок научно-технических услуг также имеет тенденции к росту. Ведущими экспортерами этого рынка в 2011 г. были: США – 27,042 млрд. долл. США, Великобритания – 88,299 млрд. долл. США, Германия – 92,402 млрд. долл. США, Франция – 39,715 млрд. долл. США, Япония – 48103 млрд. долл. США, Швеция – 65,486 млрд. долл. США, КНР – 65,486 млрд. долл. США [5].

Географическая структура импорта научно-технических услуг за этот же период имела такой вид: США  - 81,862 млрд. долл. США, Германия  - 84,903 млрд. долл. США, Япония  - 48,612 млрд. долл. США,  Швеция - 21463 млрд. долл. США, Франция  - 32,117 млрд. долл. США, Великобритания  - 43,272 млрд. долл. США, КНР – 34,856 млрд. долл. США [5].

Рис. 1. Ведущие страны мира на рынке научно-технологической продукции в 2011 г., млн. долл. США [5]

Таким образом, обобщая приведенный анализ, необходимо определить, что наблюдается уникально высокая концентрация научно-технических ресурсов в небольшой числе развитых стран: 40% принадлежит США, 30% - Японии, 13% - Германии. При этом стоит учитывать тот факт, что в последние десятилетия имеет место диверсификация региональной структуры мирового научно-технологического лидерства. Так в число конкурентных в сфере индустрии знаний вошли новые страны, такие как Израиль, КНР, Южная Корея, Сингапур. Заметно увеличилась доля Индии на рынке компьютерных технологий.

Особенно заметно сократился технологический разрыв в таких видах производства, как оборудование телефонной связи, морские платформы для добычи нефти и газа, металлургическое оборудование, аэробусы, мини-ПК, микроэлектронные схемы, микропроцессоры, оборудование связи, ракетно-космическая техника лазеры и др. Произошло отраслевое смещение научно-технического отрыва, в первую очередь, в направлении отраслей, которые обеспечивают военный потенциал.

В то же время технологический разрыв между развитыми странами и развивающимися остался на прежнем уровне. Это связано с тем, что технологии промышленно развитых стран являются трудо- и ресурсосберегающими и капиталоемкими в то время, как технологии стран, которые развиваются и стран с переходной экономикой – капиталосберегающими, трудо- и ресурсоемким. Другими словами, страны, которые находятся на разном уровне социального и экономического развития, пользуются разными моделями научно-технического прогресса согласно их возможностей: капиталоемких и трудоемких. Это означает, что мировой рынок технологий имеет, по крайней мере, двухуровневую структуру:

-                      высокие технологии, которые вращаются преимущественно между промышленно развитыми странами;

-                      средние и низкие технологии, которые могут быть новым и для рынка стран, которые развиваются трансформироваться, а также предметом технологического обмена между ними и внутри этих групп стран.

С 1980 г. по 2011 г. четко прослеживается тенденция к росту общих объемов рынка высокотехнологической продукции, в частности, в таких высокотехнологических отраслях V-го технологического уклада как офисное и компьютерное оборудования, а также коммуникационное оборудование.

Рис. 2. Общие объемы мирового рынка высокотехнологической продукции

в 2000 и 2011 годах, млрд. долл. США [5]

На протяжении исследуемого периода стремительно выросшая доля производства высокотехнологической продукции в структуре всего мирового производства - с 7,7% в 1980 г. до 20,3% в 2010 г., что в сравнении с динамикой мирового рынка товаров и услуг позволяет утверждать о росте темпов развития глобального технологического рынка [8].

Следует сказать, что практически в каждой из упомянутых сфер США занимают лидирующие позиции, причем в некоторых областях этой стране удается удерживать преимущества на протяжении последних 20 лет, обеспечивая долю около 50% изготовленной продукции аэрокосмической промышленности и медицинского оборудования в общемировых объемах рынка. Вместе с тем, прослеживается потеря позиций на рынке высокотехнологической продукции странами ЕС.

При анализе мирового рынка технологий интерес представляет индекс экономики знаний (Knowledge Economy Index, KEI), который публикуется Мировым банком и характеризует общий уровень продвижения страны или к экономике знаний и включает в себя 4 подындекса – образования, инноваций, ИКТ, экономического и институционального режима [4].

Рис. 3. Индекс экономики знаний 25 ведущих стран + Украина в 2012 г. [4]

Страны по KEI можно условно разделить на три группы, индекс которых колеблется в определенных границах:

1)           страны с высоким индексом экономики знаний (показатель эффективности от 10 до 6): Швеция, Швейцария, Япония, США, Дания, Нидерланды, Финляндия, Великобритания, Израиль, ФРГ, Австралия, Франция, Южная Корея, Норвегия, Сингапур, Канада, Бельгия, Австрия, Новая Зеландия, Ирландия;

2)           страны со средним индексом экономики знаний (показатель эффективности от 6 до 3) - большинство стран мира, которые характеризуются недостаточным уровнем финансирования науки; незначительной долей наукоемких производств; сырьевой ориентацией экспорта, в том числе и Украина; примечательно, что в эту категорию входят страны, которые сейчас находятся в стадии интенсивного экономического роста, такие как Китай (4,37), Бразилия (5,58), Индия (3,06), РФ (5,78).

3)           страны с низким уровнем эффективности использования имеющегося потенциала (показатель эффективности меньше 3): в эту категорию входят в преобладающем большинстве страны третьего мира, такие как Сенегал, Замбия, Пакистан, Нигерия, Камбоджа, Мали, Камерун, Гаити [4].

При этом структура участия Украины в экономических процессах международного технологического обмена не отвечает мировым тенденциям. За 2001-2011 гг. доля Украины в экспорте патентов и лицензий была меньше 1%, тогда, как в торговле научно-технологическими услугами и оборудованием наблюдается поступательное смещение в сторону увеличения доли продукции машиностроения.

На протяжении 2001-2011 гг. самые высокие показатели экспорта научно-технических услуг были зафиксированы в 2011 г. – 3,667 млрд. долл. США. Темпы прироста экспорта научно-технических услуг за 2001-2011 гг. были стабильными, исключение составил 2008 г., когда под влиянием мирового финансового кризиса произошло незначительное сокращение экспорта по данному виду продукции [2,3].

Рис. 4. Динамика экспорта и импорта научно-технических услуг в Украине

в 2000-2011 гг., млн. долл. США [2]

Динамика импорта научно-технологических услуг  демонстрировала тенденции роста с 2005 по 2008 г. В 2008 г. мировой финансово-экономический кризис нарушил положительную динамику, и абсолютный прирост в 2009 г. составил - 362 млн. долл. США. Но уже в 2010 г. абсолютный прирост импорта возрос до 22 млн. долл. и увеличился по сравнению с кризисным годом на 384 млн. долл. США, сохранив положительную динамику в 2011 г. Такая ситуация в целом положительно характеризует импортный потенциал страны в сфере научно-технологических услуг.

Приведенный анализ свидетельствует о тенденциях возвращения утраченных позиций Украины в этом сегменте рынка технологий за счет как увеличения потребления импортных научно-технических услуг, так и увеличения собственного экспорта. Присутствие Украины в 2011 г. на мировом рынке научно-технических услуг составила почти 0,4%.

В 2011г. инновационной деятельностью в промышленности в Украине занимались 1679 предприятий, или 16,2% общего количества промышленных предприятий (в 2010г. - 1462 предприятия, или 13,8%). Выше среднего в Украине доля инновационных предприятий была среди предприятий по производству кокса и продуктов нефтепереработки (34,9% предприятий вида деятельности), машиностроения (24,5%), а также химической и нефтехимической промышленности (24,0%), в разрезе регионов - на промышленных предприятиях Полтавской, Запорожской, Ивано-Франковской, Николаевской, Одесской, Сумской, Тернопольской, Харьковской, Херсонской, Хмельницкой, Черкасской, Черновицкой, Черниговской областей, городов Киева и Севастополя [2,3].

Объем инновационных расходов в 2011г. составил 14,3 млрд. грн. (в 2010г. - 8 млрд. грн.). Следует отметить, что на приобретение машин, оборудования и программного обеспечение было потрачено почти три четверти общего объема инновационных затрат. В 2011г. 731 предприятие внедрило 3238 наименований инновационной продукции, что на 34,5% больше, чем в 2010г. Из них новые виды машин, оборудования, приборы, аппараты и т.п. - 897 наименований. Новыми исключительно для рынка были 900 наименований, или 27,8% общего их количества (357, или 39,8%). Инновационные процессы внедряли 677 предприятий. На экспорт инновационную продукцию поставили 378 предприятий в объеме 12,6 млрд. грн. (против 13,7 млрд. грн. в 2010г.), 64,9% которой было реализовано в страны СНГ (в 2010г. - 58,8%) [2,3].

В отчетном периоде, с целью осуществления нововведений, 195 предприятий приобрели 872 технологии, 200 из которых - за пределами Украины. Из общего количества технологий 474 приобретено вместе с оборудованием (145), 154 - как результат исследований и разработок (11), 124 - с целенаправленным приемом на работу квалифицированных специалистов (12), 70 - по договорам на приобретение прав на патенты по лицензии на исследования изобретений, промышленных образцов, полезных моделей (16), 37 - по договорам на приобретение технологий и ноу-хау (9).

В 2011г. 1043 предприятия реализовали инновационную продукцию в объеме 42,4 млрд. грн. (в 2010г. - 964 и 33,7 млрд. грн.), или 3,8% общего объема промышленной продукции. Доля реализованной инновационной продукции, которая была новой для рынка Украины, составила 41,1% общего объема реализованной инновационной продукции, или 1,6% - промышленной (в 2010г. - 32,6% и 1,3%) [2,3].

Уровень результативного показателя в пределах, близких к единице, стал основанием для отнесения ряда областей к категории с высоким уровнем распределения и эффективного использования научно-технологического и инновационного потенциала, среди которых: Винницкая, Днепропетровская, Донецкая, Житомирская, Запорожская, Львовская, Одесская, Тернопольская, Харьковская области [1].

Таблица 1.

Группирование областей Украины по показателями научно-технологического и инновационного потенциала

№ кластера	Области, которые принадлежит к кластеру	Характеристика группы
І	Днепропетровска, Донецкая, Запорожская, Одесская, Харьковская	Области-лидеры по уровню развития научно-технологического и инновационного потенциала
ІІ	Волынская, Житомирская, Ивано-Франковская, Киевская, Кировоградская, Львовская, Полтавская, Херсонская, Хмельницкая, Черкасская, Черниговская	Области с высоким уровнем развития научно-технологического и инновационного потенциала
ІІІ	Винницкая, Закарпатская, Ровенская, Тернопольская, Черновицкая	Области со средним уровнем развития научно-технологического и инновационного потенциала
ІV	АР Крым, Луганская, Николаевская, Сумская	Области с низким уровнем развития научно-технологического и инновационного потенциала

Следует отметить, что необходимость деления областей на отдельные группы позволяет не только корректировать экономическую политику государства соответственно выявленным диспропорциям развития регионов, но и дает возможность проследить положительные и отрицательные тенденции в развитии данных показателей.

Выводы. Научно-технологический потенциал является одним из определяющих факторов, способных существенным образом влиять на формирование национальной конкурентоспособности Украины в том числе и на региональном уровне. В итоге совокупность критериальных ограничений должны обеспечить укрепление экономической безопасности, оказывать содействие инновационному развитию экономики в процессе расширения участия в международном обмене технологиями, в системе постиндустриальной модернизации и глобальной экономике знаний.

Список использованных источников:

1.       Медведкін Т.С. Прикладні аспекти міжнародного трансферу знань в інноваційному розвитку України / Т.Медведкін, С.Кацура // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. Часть. Донецк: ДонНУ, 2011. - С. 149-155.

2.       Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. – К: ДП Інформаційно-видавничий центр Держстату України, 2011. – 282 с.

3.       Официальный сайт Государственной службы статистики Украины  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

4.       Офіційний веб-сайт Всесвітнього банку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.worldbank.org

5.       Офіційний веб-сайт UNCTAD [Електронний ресурс]. – Режим доступу: unctadstat.unctad.org

6.       Федулова Л.И. Состояние и проблемы Украины в контексте развития рынков высокотехнологичных товаров и услуг / Л.Федулова // Наука и инновации. - 2009. - Т.5. - № 3. - С.40-48.

7.        Чухно А.А. Модернізація економіки та економічна теорія / А.Чухно // Економіка України № 9 (610), 2012. – С. 4-12.

8.       Knowledge, Networks and Nations: Global Scientific Collaboration in the 21 Century. Royal Society Policy document 03/11. – The Royal Society, 2011. – 114p.

9.       Science and Engineering Indicators 2010 [Electronic resource] / National Science Foundation. National Center for Science and Engineering Statistics. – 2011. – Web site address: http://www.nsf.gov/statistics/seind10/appendix.htm

МЕДВЕДКІНА Є.О.

докторант Національного інституту

стратегічних досліджень, к.е.н., доцент

УДК 330.142.22 (100:477)

КОНСОЛІДАЦІЯ СВІТОВОГО БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

АНОТАЦІЯ

Проаналізовано методи проникнення іноземного капіталу в банківський сектор економіки України на сучасному етапі. Визначено основні методи продажу українських банківських установ. Виокремлено позитивні та негативні наслідки присутності іноземного банківського капіталу.

АННОТАЦИЯ

Проанализированы методы проникновения иностранного капитала в банковский сектор экономики Украины на современном этапе. Определены основные методы продажи украинских банковских учреждений. Выделены позитивные и негативные последствия присутствия иностранного банковского капитала.

ABSTRACT

The methods of penetration of foreign capital into the banking sector of Ukraine's economy at present. Main methods of selling Ukrainian banking institutions indicated. The positive and negative effects of the presence of foreign bank capital in the country specified.

Актуальність теми дослідження. Посилення процесів інтернаціоналізації у світовій економіці пов'язане як з підвищенням відкритості національних економік, так і з інтеграцією країн в економічні союзи, які покликані забезпечити економічний виграш для їх учасників. Створення таких союзів знаходить своє відображення в інтеграції у сфері фінансово-банківських послуг, на яку, в першу чергу, впливають найбільш значимі в економічних відносинах країни. Так, процеси глобалізації в області фінансово-банківських послуг виявляються в створенні транснаціональних фінансових корпорацій і в загальному процесі консолідації світового банківського й фінансового ринку, що протікає на всіх рівнях і призводить до дуже жорстокої конкуренції, та сприяють надходженню іноземного капіталу в фінансові сектори країн з ринками, що розвиваються, зокрема, України.

Проблематика банківської діяльності в аспекті консолідації фінансового капіталу посідає важливе місце в дослідженнях відомих зарубіжних вчених: В.Алібера, П.Аллена, О.Віл’ямсона, Дж.Даннінга, Е.Долана, Т.Коха, Е.Максімо, Р.Міллера, П. Роуза та інших.

Мета дослідженя полягає в аналізі розвитку банківського сектору України в умовах транскордонної консолідації в контексті визначення позитивних та негативних наслідків присутності іноземного банківського капіталу.

Основна частина. Найдинамічнішим сегментом розвитку фінансової системи України є банківські установи з іноземним капіталом, що зміцнюють свої позиції на національному ринку [7, с. 27].

Прихід іноземного капіталу в банківську систему України розпочався у період 2001-2003 рр. У той час було здійснено ряд об’єднань банків, але угоди між українськими та іноземними банками не набули великого розмаху. Починаючи з 2005 р. спостерігається активізація ринку угод злиття та поглинання банків в Україні та експансії іноземного капіталу у вітчизняну банківську систему.

Найбільш розповсюдженим методом проникнення іноземного капіталу в банківський сектор економіки країни є придбання кредитних установ іноземними інвесторами. Методи такого придбання залежать від організаційно-правового типу власності установ, що продаються. В Україні організаційно-правовий тип власності банків регулюється законодавчо. Всі банки мають бути акціонерними товариствами, а з недавнього часу лише відкритими акціонерними товариствами.

Рис. 1. Кількість банків в Україні за походженням капіталу в 2007-2011 роках [3]

Саме тому продаж українських банківських установ відбувається через продаж їх акцій. Але цей продаж, зазвичай, має свої специфічні риси, і тому можна виокремити основні методи продажу українських банківських установ. Ці методи можна класифікувати наступним чином:

1. Повний продаж, коли нерезидент купує контрольний пакет акцій (як правило, понад 90%) вітчизняного банку і фінансова установа переходить у його власність. Однією з перших значних угод була угода про купівлю АППБ «Аваль» групою «Raiffeisen International» вартістю близько 1 млрд. дол. Цей метод є найбільш поширеним і був застосований щодо наступних банків: «Ажіо», «НРБ-Україна», «Мрія», «Індекс_Банк», тощо.

2. Продаж банку з подальшим спільним веденням бізнесу. Цей метод досить специфічний, адже банківські установи, які є уже інтегрованими в  промисловий сектор та належать фінансово-промисловим групам, не можна продати повністю: їх потрібно продавати з рахунками корпоративних клієнтів, які утворюють ресурсну базу банківської установи. Покупець не зацікавлений у повній купівлі такого банку, адже після його поглинання клієнти будуть залишатися в розпорядженні попередніх власників. «Укрсоцбанк» та «ВаБанк» обрали для себе саме цей метод продажу.

3. Ринковий продаж акцій шляхом їх розміщення на ПФТС (Перша Фондова Торговельна Система) є вигідним для середніх та великих банківських установ, акції яких вільно обертаються на ринку. Саме таким чином банки можуть швидко збільшити свою капіталізацію. За цим методом були продані наступні банки: «Форум», «Мегабанк» та деякі інші.

Загалом слід відмітити, що найдорожчі угоди злиття та поглинання банків були здійснені за участю іноземних учасників: 2005 р. – група «BNP Parabas Group» (Франція) придбала АКІБ «УкрСиббанк» за 325 млн. дол., 2006 р. – банківська група «Banca Intesa» (Італія) придбала АКБ «Укрсоцбанк» за 1,161 млрд. дол., 2007 р. – група «Erste Bank der оsterreichischen Sparkassen AG» (Австрія) придбала АБ «Престиж» за 104 млн. дол., 2008 р. – група «lntesa Sanpaolo» (Італія) придбала ВАТ «Правексбанк» за 750 млн. дол., 2009 р. – «Внешэкономбанк» (Росія) придбав ПАТ «Промінвестбанк» за 1,080 млрд. дол., 2010 р. – «Platinum Bank» (Horizon Capital) придбав ПАТ «Хоум Кредит Банк» (Україна) (вартість угоди невідома). Зазначимо, що основними інвесторами в банківську систему України є Франція, Австрія, Росія та Кіпр [3].

Зараз банківська система України виконує роль фінансового посередника між зовнішніми ринками капіталу та нефінансовим сектором економіки. Отже, саме вона накопичує в собі сукупність валютних, кредитних, відсоткових ризиків, що збільшуватиме її вразливість до економічних шоків [4].

Активність іноземних банків на ринку банківських злиттів та поглинань тривала до світової фінансової кризи 2008 р. Але навіть протягом 2008-2010 рр. іноземні інвестори мали більше можливостей та коштів для укладання угод з купівлі українських банків, тому й виступали ініціаторами консолідації банківського капіталу за рахунок поглинання останніх. Українські банки, в свою чергу, активно боролися з наслідками кризи.

Однак протягом 2011-2012 рр. спостерігається зворотня ситуація. Події на зовнішніх фінансових ринках роблять вплив, перш за все, на діяльність банків з іноземним капіталом, чиї материнські структури втрачають інтерес до подальшого розвитку «дочок» на ринках, що розвиваються по причині посилення пруденційних вимог (у зв'язку з прийняттям «Базель ІІІ ») і зростання втрат від інвестицій у держпапери єврозони. Зважаючи заборони валютного кредитування населення, одним з небагатьох інструментів хеджування валютних ризиків в Україні для таких банків залишаються міжбанківські операції (де ставка суттєво зросла за останні кілька місяців), а також інвестиції в держпапери (валютні та індексовані ОВДП).

З активних покупців українських банків міжнародні фінансові компанії та банки перетворюються на продавців. Незважаючи на відносно високу репутацію іноземних банків порівняно з вітчизняними банками та кращі позиції в умовах кризи 2008-2009 рр. деякі міжнародні фінансові групи оголосили про вихід з українського ринку: наприкінці 2010 р. покинула ринок група «Home Credit Group», що володіла «Хоум Кредит Банком», російська «Ренессанс Групп» продала «Ренессанс Капитал», інвестиційна група «Kardan N.V.» повідомила про продаж 84% акцій «ВіЕйБі Банку», фінансова група «Bank of Georgia» залишила за собою лише 19,4% акцій «БГ Банку».

Рис. 2. Структура активів банківського сектору України за країнами-власниками капіталу за 3 квартал 2011 р., % [3]

Слід відмітити, що ситуація на ринку злиттів та поглинань в банківському секторі України в 2011-2012 рр. відповідає загальносвітовим тенденціям. Так у останньому кварталі 2011 р. обсяг міжнародних угод злиття та поглинання банків скоротився приблизно на 40%.

Враховуючи бажання деяких іноземних компаній покинути український ринок, не слід однак забувати про те, що в післякризовий період іноземні банки можуть мати вирішальне значення для укрупнення банківського бізнесу в Україні. На даний момент в українських банків, особливо третьої та четвертої групи, існує два варіанти для того, щоб втриматися на ринку банківських послуг: або об’єднання між собою, або продаж іноземним інвесторам. Ситуація загострюється й підвищенням вимог НБУ до мінімального розміру статутного капіталу банку.

Розглядаючи питання впливу іноземного капіталу на консолідаційні процеси в банківській системі України, доцільним є аналіз останніх тенденцій в напрямку законодавчого регулювання трансграничних злиттів та поглинань в українському банківському секторі. Так 8.09.2011 були прийняті нові правила НБУ, які значно змінили процес отримання дозволу НБУ для трансграничних злиттів та поглинань в банківському секторі України. Слід відзначити, що процедура отримання дозволу НБУ на сьогодні до кінця не відпрацьована та залежить від інтерпретації НБУ. У зв’язку з цим, правильне структурування та планування трансграничних злиттів та поглинань українських банків за участю іноземних інвесторів стає ще більш важливим.

Нові правила стосуються наступних змін щодо регулювання НБУ трансграничних угод злиття та поглинання компаній:

− власник істотної участі (тобто власник не менше, ніж 50% акцій, що придбаються) має звертатися із запитом придбати акції не лише до продавця, а й до НБУ про придбання більше, ніж 10%, 25%, 50% або 75% акцій;

− у разі володіння контрольним пакетом акцій покупець надає два окремі пакети документів до НБУ: підтвердження від продавця та документи від власника істотної участі;

− двостороння угода між НБУ та Центральним банком (ЦБ) країни, в якій розташований об’єкт придбання. На сьогодні існують двосторонні угоди НБУ з такими країнами: Білорусь, Вірменія, Киргизстан, Кіпр, Китай, Литва, Люксембург, Польща, Російська Федерація, Туреччина, Швеція, Угорщина;

− відсутність двосторонньої угоди може призвести до відмови зі сторони НБУ у наданні дозволу на приєднання банків (згідно листа НБУ № 8-313/6192-12246);

− нові аудиторські звіти, що надаються учасниками угоди злиття або поглинання;

− звіт від ЦБ країни, в якій знаходиться продавець, про регулятивний капітал установи та згоду продавця з економічними нормативами після поглинання;

− період розгляду документів НБУ складає три місяці.

Отже, нові законодавчі зміни направлені на підвищення прозорості консолідаційних угод між банками та спрощення процедури їх укладання.

Необхідно відзначити, що філії іноземних банків не є самостійними юридичними особами, а є структурними підрозділами ТНБ, діяльність яких регулюється іноземним законодавством та які є непідконтрольні національному регулятору. Не можна допустити послаблення фінансового суверенітету країни [6, с. 47].

Участь іноземного капіталу в банківській системі України сприяє підвищенню якості банківської системи та дозволяє активізувати економічні процеси за рахунок підвищення якості обслуговування, удосконалення технологій, збільшення обсягу фінансових ресурсів, розвитку фондового ринку (через вихід банків на вітчизняний і зарубіжні фондові ринки), підвищення міжнародного фінансового рейтингу, прискорення процесів інтеграції у світову економіку.

Проте необхідно усвідомлювати можливі ризики прискорених процесів іноземного інвестування в банківський сектор країни: втрата суверенітету в галузі грошово-кредитної політики, несподівані коливання ліквідності банків, спекулятивні зміни попиту і пропозиції на грошово-кредитному ринку, можливий відплив фінансових ресурсів.

Банки з іноземним капіталом демонструють за багатьма ознаками вищу конкурентоспроможність порівняно з вітчизняними, відбирають найвигідніших клієнтів, здійснюють географічну експансію у найпривабливіші регіони, на початкових етапах мало працюють із фізичними особами.

Стосовно реальних змін, які вже відбулися під впливом іноземного капіталу, слід зазначити, що прихід іноземного капіталу в банківський сектор призвів до перерозподілу ринку міжбанківського кредитування.

Справа в тому, що іноземні інвестори дотримуються більш консервативної політики у відкритті лімітів на міжбанківське кредитування, відбувається їх зниження для деяких банків, установлюються великі розміри мінімальних лотів за міжбанківським кредитом, що суттєво обмежує коло потенційних позичальників і підвищує якісні вимоги до них. На думку експертів, експансія іноземних банків призведе до подальшого розшарування ринку міжбанківського кредитування. Очікується, що приблизно 90 % ринку міжбанківського кредитування буде сконцентровано в 20–30 найбільших фінансових установах. А дрібні банки можуть виявитися відрізаними від кредитів великих фінансових установ і підтримки НБУ

Крім того, відбулися зміни структури активних операцій за рахунок того, що іноземні банки орієнтуються в основному на роздрібну торгівлю і, як наслідок, сфера кредитування зміщується від виробника до покупця.

На сьогодні нагальною проблемою для українських банків є підвищення рівня конкурентоспроможності, капіталізації, зниження собівартості банківських послуг, розширення фінансового інструментарію. Україна постала перед важливим завданням: як і за рахунок чого зміцнити банківську систему для посилення її впливу на економічний розвиток. Цілком зрозуміло, що з огляду на об’єктивні економічні реалії у питанні доцільності розширення присутності іноземного капіталу у банківському секторі необхідно керуватися стратегічними пріоритетами, практична реалізація яких дасть змогу забезпечити цілісність і стабільність банківської системи України.

Аналізуючи вплив іноземного капіталу на банківський сектор України слід зазначити, що він носить неоднорідний та багатоаспектний характер. Так, окремо можна говорити, про ефекти, які банківська інтернаціоналізація надає консолідаційним процесам в банківському секторі України, яка є неоднозначною та вимагає виокремлення  позитивних та негативних наслідків. Позитивний вплив іноземного капіталу на консолідаційні процеси в банківській системі України проявляється через:

− залучення додаткових іноземних інвестицій в економіку України;

− купівлю «нездорових» вітчизняних банків, що покращує загальний стан банківської системи;

− підвищення рівня конкуренції на ринку банківських послуг;

− пришвидшення інтеграції України у світове господарство, зокрема у фінансові системи найбільш розвинутих країн світу.

У той же час значна участь іноземних компаній та банків в консолідації вітчизняного банківського капіталу має ряд негативних наслідків:

− надмірна конкуренція, яку створюють іноземні банки вітчизняним, що не дає змоги останнім втримувати свої позиції на ринку банківських послуг;

− прихід іноземного власника досить часто кардинально змінює підхід до ведення банківського бізнесу у придбаному банку;

− складність контролю та моніторингу угод злиття та поглинання банків за участю іноземних учасників;

− встановлення контролю за банківською системою України з боку іноземних власників вітчизняних банків.

Розглядаючи діяльність банків з іноземним капіталом в Україні, перш за все необхідно звернути увагу на позитивні та негативні наслідки присутності іноземного капіталу в банківському секторі.

Серед позитивних виділяють такі:

1) поліпшення ефективності функціонування національної банківської системи сприяє впровадженню новітніх інформаційних технологій та політики менеджменту;

2) отримання національними банками спроможності ведення кредитної діяльності під час економічного спаду;

3) розширення спектра послуг, індивідуалізація підходів до обслуговування клієнтів;

4) використання міжнародного досвіду щодо оздоровлення, реструктуризації банків, що стає актуальним у ході глобалізацій них процесів;

5) удосконалення банківського нагляду і регулювання банківської діяльності;

6) зниження рівня тонізації економіки;

7) розвиток конкуренції як основи ринкової економіки;

8) перекваліфікація банківських працівників відповідно до міжнародних стандартів.

До негативних моментів належать:

1) іноземні банки віддають перевагу кредитуванню зарубіжних підприємств, нехтуючи вітчизняними, і тим самим не забезпечують достатнього розвитку економіки України;

2) існує ризик банкрутства тих місцевих банків, які не спроможні на належному рівні конкурувати з іноземним;

3) іноземні банки можуть проводити тільки спекулятивну діяльність, не надаючи повного спектра якісних банківських послуг;

4) існує загроза повного поглинання іноземними банками українського банківського сектора.

Переважання позитивних чи негативних тенденцій залежить від форми присутності іноземного банківського капіталу в приймаючій країні. Наприклад, філії іноземних банків, спрямовуючи кошти материнських банків, впливають на динаміку економічних процесів у приймаючій країні.

Висновки. Таким чином, залучення іноземного капіталу з метою підвищення рівня капіталізації є одним із перспективних шляхів розвитку банківського сектора України в рамках глобалізаційного процесу. Але на фоні позитивних результатів такої стратегії не слід забувати і про негативні наслідки для економіки держави. Національний банк України має розробити виважену політику щодо участі іноземних банків у капіталі українських комерційних банківських установ. Головні передумови розвитку вітчизняного банківського сектору будуть визначатися не національною економічною політикою та стратегічними інтересами розвитку держави, а будуть залежати винятково від зовнішніх факторів впливу, що може бути серйозною погрозою економічній безпеці держави.

Список використаних джерел:

1. Зарицька І.А. Конвергенція національних банківських систем постсоціалістичних країн в умовах євроінтеграції / І.А. Зарицька // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - №7. – С. 27-41.

2.       Клюско Л.А. Транснаціональні банки: позитивний вплив і негативні наслідки для національних банківських систем / Л.А. Клюско // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - №8. – С. 257-264.

3.       Офіційний веб-сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.

4.       Рожко О. Проблеми залучення іноземного капіталу у банківську систему України / О. Рожко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2009. - №109. – С. 39-43.

5.       Система економічної безпеки держави / Під заг. ред. д.е.н., проф., заслуженого економіста країни Сухорукова А.І. / Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України. – К.: ВД «Стилос», 2009. – 685 с.

6.       Стубайло Т. Іноземний капітал у банківській системі України / Т. Стубайло // Світ фінансів. – 2008. - №2 (15). – С. 45-50.

7.       Трохименко В.І. Ринок банківських послуг в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку / В.І. Трохименко // Статистика України. – 2010.- №2. – С. 26-31.

8.       Herrero A.G., Martı´nez Perı´a M.S. The mix of international banks’ foreign claims: Determinants and implications // Journal of Banking & Finance. - 31 (2007) – P. 1613–1631.