Тематичний напрям № 9

Тематичний напрям № 9

Конкурентоспроможність підприємств та галузей в Україні: реалії, проблеми, перспективи.

Лозовський О.М., канд. екон. наук, доцент,

Слободянюк С.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

УДК 339.137(477)(045)

СУЧАСНІ АСПЕКТИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

У статті досліджено поняття конкурентоспроможності підприємства та основних чинників, що на неї впливають. Проаналізовано причини неконкурентоспроможності українських підприємств та засоби покрашення цієї ситуації.

Ключові слова: конкурентоспроможність, внутрішнє та зовнішнє середовище, інновації.

В статье исследовано понятие конкурентоспособности предприятия и основных факторов, которые на нее влияют. Проанализировано причины неконкурентоспособности украинских предприятий та средства улучшения этой ситуации.

Ключевые слова: конкурентоспособность, внутренняя и внешняя среда, инновации.

The concept of the competitiveness of enterprise and basic factors, which influence on it, are examined іn the article. The reasons of uncompetitiveness of the ukrainian enterprises and facilities of improvement of this situation are analysed.

Keywords: сompetitiveness,  internal and external environment, innovations.

Вступ та постановка проблеми. Конкурентоспроможність економіки кожної країни є основою для забезпечення сталого розвитку держави та підвищення добробуту нації та напряму залежить від конкурентоспроможності окремих підприємств, тому проблема конкурентоспроможності підприємств набуває все більшого значення, особливо для нашої країни.

Актуальність проблеми. Актуальність дослідження конкурентоспроможності підприємств полягає в тому, що в економіці України визріла ціла низка гострих проблем, які ще більше підсилюється економічною кризою, знижуючи соціальні стандарти. Однією з найважливіших проблем є низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції, що не дає змогу зайняти Україні належне місце у міжнародному поділі праці в умовах глобалізації.

Аналіз останніх наукових досліджень. Свої наукові праці та дослідження, питанням даної проблеми присвятили такі українські та іноземні вчені: М.Портер, Ф.Котлер, Р.Фатхтудінова, Г.Азоєв, О.Гудзинський, Ю.Іванов, А.Юданов, Н.Язвінська, Москвіна А.О., Черевань В.П., Жаліло Я.О. та інші. Проте, питання впливу основних чинників на конкурентоспроможність українських підприємств потребує подальшого вивчення.

Метою статті є дослідження поняття „конкурентоспроможність підприємства», визначення чинників, що впливають на її рівень та окреслення основних аспектів її забезпечення.

Виклад основного матеріалу. Конкурентоспроможність підприємства являє собою здатність конкурувати на різних ринках, як із виробниками, так й продавцями аналогічних товарів за рахунок досягнення та утримання більш високої якості товарів, доступних цін, а також створення зручних умов для покупців та споживачів, за допомогою ефективної фінансово – господарської діяльності та пристосування підприємства до змінних умов зовнішнього середовища [1].

З іншої сторони конкуренцію можна охарактеризувати як процес управління суб’єктом своїми конкурентними перевагами на конкретному ринку або території задля отримання переваги у боротьбі з конкурентами у задоволенні певних потреб у межах чинного законодавства або природних умовах. Тому предметом конкуренції є процес прийняття відповідного управлінського рішення для досягнення конкурентних переваг підприємства, Без визначення суб’єктом господарювання своїх сильних та слабких сторін, а також обрання стратегії та тактики утримання та нарощування конкурентних переваг неможливо досягти та закріпити конкурентний статус.

Конкурентоспроможність підприємств формується в конкурентній боротьбі внаслідок вибору ними адекватної стратегії діяльності. Відсутність стратегії чи помилки у її виборі призводять до неефективного витрачання обмежених виробничих ресурсів, втрати часу як найбільш цінного фактора ринкового успіху. На жаль, стратегія економічної трансформації в Україні не сприяла виробленню більшістю підприємств власних конкурентних стратегій, що призводить до їх програшу у конкурентній боротьбі із зарубіжними компаніями, які вже пройшли етап власного становлення.

Конкурентоспроможність підприємства свідчить про конкурентоспроможність галузі, до якої входить підприємство та має безпосередній вплив на конкурентоспроможність економіки країни у цілому.

На конкурентоспроможність кожного окремого підприємства впливає низка факторів або чинників. Усіх їх можна поділяються на дві основні групи елементів – умови внутрішнього та зовнішнього середовища. Вони між собою є взаємозв’язаними та взаємозалежні одне від одного.

До елементів внутрішнього середовища можна віднести наступні:

Ø потужність виробництва;

Ø маркетингові дослідження;

Ø постачання підприємств та збут товарів;

Ø фінансові можливості підприємств;

Ø технічно-інформаційні ресурси;

Ø інфраструктура тощо.

Усі вище перелічені фактори здійснюють безпосередній вплив на конкурентоспроможність підприємства та дають змогу оцінити здатність підприємства швидко реагувати на дії конкурентів та залучати наявні у нього резерви.

Що стосується елементів зовнішнього середовища, які впливають на конкурентоспроможність підприємства, то до них можна віднести наступні:

Ø державна політика, як внутрішня, так і зовнішня;

Ø соціальне та економічне середовище;

Ø природній та ресурсний потенціал;

Ø правове регулювання;

Ø монополізація економіки;

Ø товарні ринки;

Ø ринкова інфраструктура тощо.

Усі вищенаведені фактори, що впливають на стан конкурентоспроможності у ринкових умовах, постійно змінюється, у тому числі і внаслідок зміни позиції конкурентів.

Вплив умов зовнішнього середовища не завжди є помітним відразу, проте суттєвий, зокрема, це стосується податкової політики, розвитку державного сектору та рівня монополізації економіки тощо.

Зокрема, здатність компаній до розвитку та процвітання, а відповідно й до утримання конкурентних переваг, залежить від різних факторів, у тому числі й від ефективності державних інституцій, досконалості системи освіти та загальної макроекономічної стабільності в країні.

У той же час досконале макроекономічне середовище також ще не гарантує успішного розвитку, якщо самі компанії не використовують ефективних методів виробництва товарів й послуг. Для забезпечення та утримання конкурентного становища суб’єктам господарювати, у свою чергу, їм також потрібно запроваджувати систему ефективного менеджменту.

На сьогодні, на жаль, українські підприємства, на відміну від закордонних фірм, мають енерго - та трудомістке виробництво, що призводить до того, що зростає собівартість товарів, внаслідок чого вони не можуть конкурувати на світовому ринку, а отже, товари цих підприємств не є конкурентоспроможними. Велике значення в низькій конкурентоздатності продукції вітчизняного товаровиробника також відіграє «корупційна складова» собівартості товару, що, за різними даними, становить більш як 10–20% доходів підприємців. У житловому будівництві корупційна частка сягає 40–60% від собівартості.

Рівень споживання первинних паливно-енергетичних ресурсів на одиницю валового внутрішнього продукту в Україні є набагато вищим, ніж у розвинених країнах світу. Показник «енергетична складова собівартості промислової продукції» в Україні є одним із найвищих серед країн світу, зокрема, у 3,7 разу вищим, ніж в країнах ЄС [5]. За споживанням природного газу в абсолютних величинах наша країна займає шосте місце в світі. Загалом, українські товари характеризуються надто високою матеріаломісткістю та енергоємністю.

Технологічна структура економіки знаходиться переважно в межах третього технологічного укладу. Про це свідчить той факт, що за випуском продукції третій технологічний уклад в Україні становить майже 58%, четвертий - 38 і лише 4% – п’ятий технологічний уклад, що ускладнює впровадження сучасних постіндустріальних технологій [2]. Подекуди розвивається другий уклад (примітивне виробництво сільськогосподарської продукції, видобуток енергетичної та мінеральної сировини). Понад 90% продукції, що виробляється промисловістю України, не має сучасного технічного забезпечення, що спричиняє нерентабельність та неконкурентоспроможність більшості вітчизняних товарів.

Також, на даний час в Україні, на рівні суб'єктів господарювання виявляються багато негативних наслідків погано налагодженої, малоефективної системи управління, практично повної відсутності логістики, що у свою чергу негативно впливає на конкурентоспроможність підприємств. А саме, руйнівний вплив на поведінку підприємств мають такі прояви управлінської кризи як:

- відсутність розмежування та невпорядкованість прав та безвідповідальність власників та керівників;

- дезорганізація зв’язків між владою та господарськими суб'єктами;

- незабезпеченість правовим захистом договірних відносин;

- неузгодженість внутрішніх управлінських структур.

Що стосується державних підприємств, то це - безгосподарність підприємств, що перебувають у державній власності; розлад системи замовлень і закупівель продукції для державних потреб та багато іншого.

Низьку конкурентоспроможність підприємств України спричиняє значний відрив від провідних країн через низьку здатність економіки до інновацій, зростаючу несумісність технологій, а також структурну кризу та інституціональну невідповідність міжнародним нормам.

Експерти зазначають, що найважливішими конкурентними перевагами успішних підприємств стають ефективні бізнес-процеси, кваліфікований менеджмент, персонал, інноваційний клімат та інноваційний розвиток, продуктивна бізнескультура. Для вітчизняних суб’єктів господарювання проблема управління конкурентоспроможністю загострюється через трансформаційні процеси, зумовлені вступом України до СОТ, а також відсутністю значного досвіду конкуренції з зарубіжними компаніями на зовнішньому та внутрішньому ринках.

Основними сферами підвищення конкурентоспроможності підприємств є: управління інноваціями та технологіями; власне процес виробництва; використання інформації; управління людськими ресурсами; управління змінами; створення відповідного бізнес-середовища тощо.

Найголовнішим фактором, що дозволяє досягнути та утримати підприємством конкурентних переваг є впровадження інновацій.

Проте, ситуація щодо інновацій в Україні досить негативна, оскільки інноваційна активність підприємств України надзвичайно низька. Внаслідок недосконалої податкової політики, зокрема щодо стимулювання інновацій, частка промислових підприємств, які освоювали виробництво інноваційної продукції зменшилася з 13,7% у 2000 році до 5,8% у 2010 році, тих, що впроваджували нові технологічні процеси незначно зросла з 4,1% у 2000 році до 4,9% у 2010 році, питома вага тих, що впроваджували інновації у загальній кількості зменшилася з 14,8% у 2000 році до 11,5% у 2010 році. Кількість промислових підприємств, якими освоєно виробництво нових видів техніки, найменувань протягом останніх 10 років зросла лише на 5,1% або 32 підприємства, тих що впроваджують маловідходні, ресурсозберігаючі і безвідходні технологічні процеси на 11,4% або 49 підприємств [3].

Вагоме значення у підвищенні конкурентоспроможності є активізація людського фактору, що супроводжується зміною системи організаційних цінностей та правил поведінки, зокрема шляхом покращенням ставлення до виконуваної роботи окремих працівників тощо. Кадри є важливим капіталом підприємства.

До основних засобів підвищення конкурентоспроможності можна також віднести: ґрунтовне вивчення запитів споживачів та аналіз конкурентів; обґрунтована рекламна політика; створення нової продукції; підвищення техніко-економічних та якісних характеристик продукції  тощо.

Немаловажне значення для підвищення конкурентоспроможності українських підприємств має саме діяльність держави у цьому напрямку, яка повинна створити необхідні умови для цього за рахунок проведення більш чіткої фінансової та грошово − кредитної політики, яка полягає у запобіганні подальшим сплескам інфляції, гарантуванні прогнозованого курсу гривні, здешевленні кредитів, налагодженні системи довгострокового кредитування виробництва.

Значну роль у створенні конкурентного середовища має стабільність законодавства, створення рівних умов для всіх суб’єктів господарювання, тобто відсутність лобіювання та пільг для окремих товаровиробників. Держава повинна проводити грамотну податкову політику, головним її принципом мають бути поміркованість та розрахунок не на високі ставки, а на широту бази оподаткування.

Через нестабільність національної економіки України, підприємствам досить важко здійснювати ефективну та доходну діяльність. Значно покращило б становище підприємництва подальший розвиток торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва з країнами ЄС на рівні держави.

Безпосередніми джерелами конкурентних переваг підприємства є: прогресивна організаційно-технологічна і соціально - економічна база, вміння аналізувати та своєчасно здійснювати заходи щодо укріплення конкурентних переваг.

У рамках комерційної діяльності для будь-якого самостійного підприємства або фірми ключовими факторами успіху в конкурентній боротьбі є: завоювання стійкого фінансового становища на ринку, наявність передової технології і високого потенціалу власних науково - дослідних і дослідно-конструкторських розробок, уміння проводити маркетингові дослідження, здатність до маневрування за рахунок зміни якісних і цінових характеристик реалізованого товару, а також надання комплексу послуг, що включають інжинірингові, консалтингові, послуги транспорту, зв’язку тощо.

Зменшення витрат є традиційним, найстарішим та найбільш дослідженим методом посилення конкурентних переваг підприємства. При цьому компанія має проаналізувати основні та допоміжні види діяльності, які створюють так званий «ланцюг вартості», запропонований М. Портером. Доцільним є підвищення ефективності роботи персоналу компанії з удосконалення технологій виробництва, науково – дослідних та дослідно – конструкторських робіт та логістики, організаційної структури, менеджменту персоналу. Носієм конкурентної переваги в даному випадку є фірма, яка завдяки комплексу заходів досягає менших, ніж у конкурентів, витрат.

Ще одним методом отримання конкурентних переваг є застосування методів з погіршення якості конкурентного середовища. З легальних або напівлегальних методів до цього можуть бути віднесені пряме лобіювання інтересів у законодавчих та виконавчих органах влади, формування концернів, трестів, картельні угоди, утворення так званих природних монополій, утворення асоціацій. Ефективним також є такий методом посилення конкурентних позицій, як диференціація товару, інструментом реалізації якої є позиціонування, яке проводиться, насамперед, за рахунок відповідного комплексу маркетингових комунікацій та стратегії просування.

Для підвищення конкурентоспроможності підприємству необхідно обирати свою стратегію діяльності: поглибленого проникнення, розширення використання, розширення ринку. Вибір тієї чи іншої стратегії необхідно поєднувати з комплексом заходів, які дозволять стати підприємству конкурентоспроможним.

Виробникам товарів потрібно постійно освоювати нові методи господарювання, які б відповідали вимогам економічних обставин, а також змінювати умови та принципи діяльності, результати якої прямо залежатимуть від конкурентоспроможності вироблених товарів.

Висновки. Отже, враховуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що конкурентоспроможність економіки напряму залежить від конкурентоспроможність окремих підприємств, так як саме підприємства є складовими економіки. Підтримка високої конкурентоспроможності для підприємства означає, що всі його ресурси використовуються настільки продуктивно, що підприємство стає більш прибутковим, ніж його головні конкуренти.

Закріплення конкуруючих позицій підприємства може бути досягнуто за рахунок впровадження нових технологій, інновацій, використання більш ефективних систем управління виробничим процесом та впровадженням нових методів ведення конкурентної боротьби.

Має зростати роль держави у покращенні конкурентного середовища в країні, що в свою чергу буде сприяти зростанню економіки в цілому та дасть змогу збільшити видатки на соціальну сферу та покращити становище країни, зокрема, соціально – економічне становище, забезпечити стабільність та спокій.

Література:

1. Замроз М., Яцура В. Економічна сутність конкурентоспроможності і основні аспекти її забезпечення // Економічний аналіз. - 2011 рік. Випуск 8. Частина 2. - с.151 - 154.

2. Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік: Закон України від 20.05.2010 р. № 2278-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 33.

3. Статистичний щорічник України за 2010 рік / Держкомстат України / За ред. О.Г. Осауленко. – К.: ТОВ «Август Трейд», 2011 - 559 с.

4. Портер М. Конкуренция / М. Э. Портер ; пер с англ. – М. : Издательский дом “Вильямс”, 2000. – 495 с.

5. http://yearbook.enerdata.net - Yearbook Statistical Energy Review 2010.

Назаренко Дарина Анатоліївна

студентка 3-го курсу Київського фінансово-економічного коледжу

Національного університету ДПС України

Науковий керівник – Калусенко В.В.,

викладач Київського фінансово-економічного коледжу НУДПСУ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

Сучасні умови розвитку характеризуються поглибленням інтеграційних процесів, лібералізацією умов торгівлі сільськогосподарськими товарами, орієнтацією на зовнішні ринки, а також підвищеною увагою до якості продукції. Проблема конкурентоспроможності посідає одне з провідних місць в економічному аналізі різних суб’єктів господарської діяльності, що пояснюється об’єктивним посиленням міжнародної та внутрішньої конкуренції. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції.

Агропромисловий комплекс є одним із найскладніших комплексів в економіці України. Рівень розвитку АПК є однією з ознак, що характеризує розвиток країни. АПК забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість - сільськогосподарською продукцією. Підвищення конкурентоспроможності цієї галузі є необхідною складовою на шляху до підвищення загального розвитку країни, особливо в сучасних умовах. Формування ефективного ринку сільськогосподарської продукції обумовлюється економічними, політичними, демографічними та іншими чинниками, а в умовах ринкової економіки важливого значення набуває здатність країни й товаровиробників протистояти конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.[3]

Вагомий внесок у дослідження конкуренції та вивчення конкурентоспроможності підприємств АПК зробили вітчизняні та іноземні вчені: І.Герчикова, Ж.Ламбен, М.Портер, Ю.Іванов, А.Юданов та інші. Проте, багато проблем залишаються невирішеними. Серед них такі питання як підвищення конкурентоспроможності підприємств АПК, підвищення якості продукції, вдосконалення інфраструктури та ін..[1]

Основним показником, який характеризує розвиток  вітчизняного товаровиробника, є конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку, що проявляється через поточний стан конкурентоспроможності сільськогосподарських товаровиробників і визначається структурою й динамікою експорту та імпорту. В сучасних умовах сільськогосподарська продукція займає значну частку у зовнішній торгівлі України. Сільське господарство залишається єдиною галуззю, яка має позитивне сальдо зовнішньої торгівлі.

 Динаміка експорту та імпорту сільськогосподарської продукції наведена в Табл.1 та Табл.2.           

                                                                                                                                     Таблиця 1.

Чистий експорт основної продукції сільського господарства за 2008-2011 роки та січень-серпень 2012 року, тис.дол.США [2]

Продукція	2008	2009	2010	2011	2012
Зернові культури	3703795,9	3556197,7	2467060,7	3617122,2	3875995,2
Молоко та молочні продукти	690274,7	476446,3	648786,6	703757,6	387439,0
Овочі	81936,2	159399,8	119213,3	132946,2	72712,3
М'ясо	74824,6	79142,0	90179,2	197907,3	181532,6
Насіння і плоди олійних рослин	1426243,6	1040363,6	1085659,1	1434808,3	931023,0
Риба	3673,4	25175,6	21007,7	19654,0	15098,7

За даними таблиці 1, АПК України найбільше експортує зернові культури. У 2010 році обсяг експорту найменший, а у 2012 році – найбільший. Експорт молока та молочних продуктів у 2012 році знизився порівняно з 2008 роком в 1,8 разів. У 2011 році обсяг постачання молока на міжнародний ринок становив найбільшу частину. Якщо простежити динаміку експорту овочів та риби, то можна побачити, що найбільший обсяг був у 2009 році. Обсяг експорту м’яса з 2008 року зріс в 2,6 рази. Що ж до насіння та плодів олійних рослин, то їх експорт також відіграє значну роль в експорті сільськогосподарської продукції.

Таблиця 2.

Чистий імпорт основної продукції сільського господарства за 2008-2011 роки та січень-серпень 2012 року, тис.дол.США[2]

Продукція	2008	2009	2010	2011	2012
Зернові культури	146525,6	98538,6	145554,8	219855,2	215908,2
Молоко та молочні продукти	141521,3	140511,8	135438,8	150361,9	111529,6
Овочі	91139,7	77814,5	129948,3	133200,4	111583,6
М'ясо	843574,7	568523,9	457988,6	292144,8	488095,3
Насіння і плоди олійних рослин	233989,5	135596,3	178917,8	285542,3	292534,0
Риба	616966,2	471195,7	568561,9	505514,4	387832,1

Серед основної продукції сільського господарства обсяг імпорту м’яса та риби становить найбільшу частину. Ця продукція набагато більше імпортується в Україну, ніж вивозиться за її межі.

Аналізуючи таблицю 1 і таблицю 2, можна сказати, що обсяги імпорту сільськогосподарської продукції зростають прискореними темпами при поступовому збільшенні частки сировини країнами, що розвиваються, як наслід­ки хронічної нестачі продовольства в бідних регіонах планети.

Головними перешкодами підвищення конкурентоспроможності продукції АПК на міжнародному ринку є:

• недостатня розвиненість та ефективність українських підприємств та інфраструктури АПК. Недоліком є занадто велика кількість дрібних приватних господарств, які поступаються у своїх можливостях великим підприємствам, останні з яких мають більш фінансові, технологічні ресурси та виготовляють продукцію більш високотехнологічну, вищої якості;
• низький рівень сертифікації продукції агропромислового комплексу порівняно з міжнародними стандартами;
• невідповідність українського експорту попиту іноземних країн на сільськогосподарську продукцію;
• нерозвинена фінансово-кредитна політика та обтяжлива податкова політика;
• недостатній рівень розвитку науково-технічного прогресу. Стан підприємств АПК характеризується обмеженістю та застарілістю технічного оснащення, що значно сповільнює темпи розвитку;
• недостатня підтримка держави. [4]

Вирішення цих питань є необхідним кроком на шляху до досягнення ефективного розвитку, зайняття більш провідних позицій на міжнародному ринку. Важливим є підвищення якості державного фінансування, збільшення дотацій в сферу сільського господарства та АПК, вдосконалення товарної структури експорту продукції, яка б більше відповідала потребам іноземних споживачів. Не менш важливою є адаптація українського законодавства до міжнародних норм; збільшення сертифікації продукції згідно стандартам якості, екологічності та безпечності є одним з найважливіших напрямів розвитку на міжнародному ринку. Взагалі підтримка АПК та стимулювання виробництва державою є пріоритетним напрямом розвитку.

Розв’язання зазначених проблем, врахування зарубіжного досвіду дозволить вивести АПК України на новий конкурентоспроможний рівень.

Список використаної літератури:

1. Брикова І.В.  Теоретичні основи міжнародної конкурентоспроможності регіону: навч.посібник. – 2005- с.27-39.

2. Державна служба статистики України [Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/ ]

3. Павлова В.А. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка та стратегія забезпечення. – 2007 - с. 245-256.

4. Супіханов Б.К. Перспективи розвитку агропромислового комплексу. – Освіта. – 2009. – с.134-157.

5. Митний кодекс України.